Директора Львівського бронетанкового заводу Романа Тимківа і його заступника Олега Ткаченка детективи НАБУ затримали напередодні візиту на завод Президента України. Дивний збіг. Здається, з їхнім арештом поспішали: а що, якби Петро Миколайович та похвалив ремонтників бронетехніки? Президент завод усе одно відвідав. «Наш головний здобуток – створення боєздатної армії»,  –  процитував у цьому зв’язку Главу держави  прес-секретар. Цікаво, який внесок у тому здобутку Львівського бронетанкового його керівників, звинувачених у корупції?  

Для  заводу, схоже, липкорукість уже входить у звичку. Бо й попереднього директора Олександра Остапця суд визнав винним у нецільовому використанні бюджетних коштів і засудив до п’яти років умовно та до такого ж умовного штрафу – майже 12 тис. грн. Нагадаю, під час обшуків вдома у підсудного вилучили два мільйони гривень.

Нинішніх керівників звинувачують у тому, що підприємство отримало «від фірми з ознаками фіктивності» партію вживаних танкових двигунів  –  під виглядом нових. Слідчі НАБУ порахували державні збитки: 28,5 млн. грн. Звісно, затримали засновника комерційної фірми, а згодом і начальника Центрального бронетанкового управління Міністерства оборони генерал-майора Юрія Мельника. Бойовий офіцер, пройшовши пекло Іловайська, організував ремонтно-відновлювальні підрозділи для танків Т-72, колись знятих з озброєння. Зрозуміло, що на захист Мельника стали  народні депутати і військові.  У столичному Солом`янському  суді народний депутат Юрій Береза, колишній комбат, заявив: «Бойовий генерал не повинен сидіти у клітці. Я готовий помінятися з ним місцями». Суд погодився і відпустив Юрія Мельника на поруки народних депутатів.

Але ще до судового розгляду в цій «танковій історії» випливли  цікаві деталі. З ремонтом бронетехніки вималювалася ситуація, яку можна назвати дишлом: куди повернеш, туди й вилізе.  На ремонт Т-72, як стверджує захист Мельника, пішли таки нові двигуни, але були вони закуплені  у Челябінську ще двадцять років тому і перебували на зберіганні у Центрі обліку надлишкового майна. Озброєння українській армії не вистачає, а Росія переважає нас у бронетехніці. Так, морально двигуни застаріли, але ж не вживані! Де взяти новіші? Купувати у ворога? Чи нехай армія лишається без бронетехніки?

Далі. У березні минулого року начальник Центру бронетанкового управління генерал Мельник призначив комісію для додаткової перевірки  закуплених  двигунів. Три двигуни виявилися іншого типу, ще один не пройшов стендових випробувань. Загалом чотири із сорока закуплених двигунів не відповідали умовам договору, а тому Міноборони висунуло до Львівського бронетанкового заводу претензій на п’ять мільйонів гривень. То в чому ж вина генерала Мельника? Можливо в тому, що він призначив перевірку і порушив чиюсь оборудку?

І тут знову впираємося бронебійним дишлом у цікаві факти. Згідно з Довідкою, підписаною самим генералом Мельником ще у 2015 році, двигунів наявної модифікації В-46-6 для переоснащення танків Т-72 на армійських складах зберігалося лише…  22 одиниці. То звідки Львівський бронетанковий закупив їх аж 36?

Тут варто зазначити: підприємство напряму підпорядковане Міноборони.  А міністр, хоча і призначається Верховною Радою, але – за поданням Президента. Корупційні скандали вибухають навколо Міноборони так часто і гучно, наче міни сепаратистів на Донбасі.  В умовах війни оборонні замовлення перетворюються на великі фінансові потоки з державного бюджету. Сюди пішли  конфісковані кошти президента-крадія Віктора Януковича. Очевидно, багатьом майстрам «тіньових справ» хочеться спорудити на тих потоках побільше приватних ставочків для «риболовлі».

Генерал Мельник контролював введення в експериментальну експлуатацію  і нової бронетехніки – БТР-3, БТР-4 та «Дозор-Б». Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак вважає «Дозор» не найвдалішим зразком: сімейство бронеавтомобілів «Козак» – гідні йому опоненти. Але хтось же лобіював саме «Дозор»? І спецпідрозділ МВС КОРД наполегливо оснащують бронеавтомобілем «Варта», який теж має чимало недоліків. На думку Валентина Бадрака, це результат непрозорих тендерів і засекречених оборонних замовлень.

Ну, а в непрозорій тендерній водиці золоту рибку найкраще ловити …

Події довкола Львівського бронетанкового заводу – то відгомін великих підкилимних боїв. І не факт, що ми  маємо справу з «топ-корупцією», а не з відволікаючим маневром, димовою завісою і спробою розставити на ключові потоки нових довірених людей. На такому підприємстві акумулюються мільярдні замовлення. Й «осідлати» це – блакитна мрія різних олігархічних груп. У боротьбі за «хлібні» місця «жниварі» від бізнесу й політики прикриваються гаслами, на які чутливо реагує суспільство. Пригадуєте, якщо мафію не можна перемогти, то її треба очолити…

А поразка суспільства у війні з олігархами така ж смертельна загроза для України, як і поразки у боях на східному фронті.