За час новітньої російсько-української війни українці навчилися цінувати світло. В найширшому розумінні цього слова: від світла у своїх оселях – до світла у людських душах. Про світло людських душ особливо хочеться говорити напередодні Різдва, адже це і є свято Народження Світла! При світлі легше жити чесним, добрим людям, кому немає чого боятися, кому немає від чого ховатися. Саме таких людей в Україні стає більше.

Зізнаймося самі собі: наші біди, як і будь-якого народу, прямо залежать від критичної кількості небайдужих людей. Що більше байдужих, то сприятливіша ситуація для розповзання темряви. Чорнота любить збайдужілих, «пластилін» легко «переформатувати» одним порухом руки. І, дивись, частина знеохочених уже поповнює темні сили. Це яскраво демонструє сьогоднішнє російське суспільство, яке ще недавно сиділо на диванах, лузало насіння, а тепер сліпо-німо бере в руки зброю, щоб убивати українців. Не задумуючись – чому, навіщо, заради чого? Ця біомаса в більшості своїй не морочилася із вивченням справжньої історії, не займалася самоосвітою… Вона так нагадує отару, що йде на заклання. Її погоничі до заклання – «телевізіні оракули», що випікають словом найменші прояви волі. Позбавлена мислення й аналізу, біомаса розплачується за нігілізм та байдужість власними життями. Колись психологи й психіатри розшифрують цей «феномен». Але й нині очевидно: трагедія росіян у їхньому зневажанні світлом.

На противагу нашим сусідам, ми змогли втримати в руках благодатні пучки проміння, яке не лишень підсвічувало шлях, але й давало змогу роздивитися довколишні реалії. І ми навчилися розрізняти в найщільнішому тумані силуети ворогів і друзів. Так, не сповна і не відразу. Для цього кращим і найвитривалішим судилося пройти випробування совєцьким терором (а до того – і царським). Тим же, хто не відчував у собі потуги спротиву, вистачило снаги зберегти родинні ватри, не дати їм згаснути у час чорних бур, передати їхній пломінь дітям. Тому наше Світло вбереглося.

«… І хай – хоч грім, хоч – блискавка згори, Хай – нових бід нам доля наворожить… Підніме ліс зелені прапори і пагонами вкотре нас помножить!». Так у, здавалося, безпросвітні часи писав я, про це писали поети до мене, й пісятимуть після. Бо було і є кому читати!

… Добігає до краю 2022 рік. Рік Тигра. Тигр – мій талісман. Від нього «тигри» очікували особливого небесного покровительства. А натомість змушені вигострювати нігті проти убійниці-гієни, що підло вдерлася в наш дім. Віра в гороскопи, талісмани далебі відійшла на третій план, поступившись жорстким реаліям, раціоналізму й зосередженості.

Маємо вижити. Мусимо зберегти і примножити світло, передане наймужнішими, найвитривалішими з-поміж нас. Ми просто зобов’язані зберегти світло очей тисяч українських бійців, які сьогодні боронять рідну землю і гинуть заради неї. Пам’ятаймо: вони гинуть – за життєдайне світло України!

Кожен українець, ким би він не був, сьогодні відчуває потребу не лишень встояти проти ворога в тимчасовій фізичній темряві: без світла, тепла, зв’язку, але й самому посильно випромінити бодай промінчик душевного світла. Воно – в допомозі нашій Армії, у волонтерстві, щоденній роботі на підприємстві, в установі, у сфері життєзабезпечення. У добуванні «світла науки і занння». Наше спасенне осяяння – в нашому громадянському «єдиномислії і братолюбії», у рідній мові, щирій молитві, взаємодопомозі, співчутливому слові, у поборенні відчаю – в усьому, що насталює віру в нашу Перемогу.

Тому, вітаючи з прийдешнім Різдвом та Новоріччям, «молю вас, благаю»: будьмо Світлом!