Олеся Чайка — поетеса, бард, філософ. Cмілива, закохана в Україну співачка Революції. Прибула до Києва з рідної Тернівки, міста на березі козацької Самари, тільки-но почувши про розгортання Майдану 2013 року. Приїхала з друзями, аби влитися в людське море, бути в його епіцентрі, зі своєю Піснею. Вже згодом вона чарувала співом багатотисячну аудиторію героїв,  виконувала Славень пліч-о-пліч з Русланою, розмовляла з кобзарем Юрком Фединським…

Справжнє ім’я Олесі Чайки – Олена Андруська. Чайкою  стала називатися на честь улюбленого персонажа з роману Річарда Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон». Пізніше точність вибору псевдоніма підтвердив випадок. Коли жила та працювала в Києві, зустрівся їй на Хрещатику дід з виголеною головою та сивим чубом-оселедцем, і прорік минаючи: «Будеш чайкою…»

Отой дивний стрічний, старий козарлюга на гамірній київської вулиці, схоже,  таки був характерником. Згодом Олесю прийняли до Війська Запорозького Низового, зі статусом «Берегиня».

Пережите-переболене у столичному серці Революції Гідності, люди Майдану, які стали славою України, –  все це лягло тематичною канвою у дві Олесині збірки: поетичну «Вінчана з сонцем» і прозову «Слово-зброя». Пам’ятне знайомство з Русланою Лижичко: співачка одразу запросила її виконати з нею Гімн на сцені перед могутнім величезним натовпом. Наступну пісню Олеся співала соло, свою «Думу про Правду».

Згодом їй часто доводилося виступати на великій сцені, проте та прем’єра, з Русланою, закарбувалася на все життя.

«Справжні артисти мають освіту і досвід, а я поки що – тільки пісні, народжені серцем», – зізнається Олеся.

…З Юрком Фединським познайомилася несподівано. Підійшла до русявого чоловіка, котрий співав думу, вмостившись просто на холодній долівці метро. Його і каліку, який лежав поруч, омивала невпинна течія: люди йшли «творити революцію, щоби змінити світ», – описує Олеся це у своїй книжці.

Кобзар співав українською, проте з акцентом.
– Ви  іноземець? – спитала Олеся.
– Ні, це багато байдужих українців іноземці, – тужно відповів музика, дивлячись услід перехожим…

Наступного дня, розмовляючи з ним у будівлі КМДА, Чайка дізналася, що Юрко народився та виріс в Америці, а Україну полюбив з розповідей бабусі та дідуся. Юнаком приїхав сюди, щоб лишитися назавжди: відчуває себе українцем. Тут зорганізував безкоштовну кобзарську школу.

…Революція скінчилася, почалася війна, вимостивши Олесі тяжку волонтерську дорогу в зону АТО, до шпиталів.

«Чи потрібні мої пісні хлопцям, які повертаються з пекла живими? Вважаю, що потрібні. Бо що ж, як не добре слово і пісня для душі, може підтримати людину?  Іноді бачу чоловічі сльози, їх від мене не ховають. А мені свої ховати доводиться», – розповідає Олеся.

Її впевненість та натхнення – у надії та вірі в майбутнє України. А сила – у злагоді, вважає співачка.

«В країні криза: людей треба підтримувати, надихати одне одного, і не тільки тих, хто повертається з АТО. Людям треба не сваритися, а об’єднуватись, якщо хочемо зажити у мирі та злагоді. У взаємодії внутрішнього і зовнішнього світів вибудується життя. Наші проблеми – це дзеркало внутрішнього світу привитих агресією, ненавистю. Все – в нашому розумі, в наших руках. Хочемо жити краще? А що ми для того робимо? Кожен зокрема? Зміни починаються з нас. Маємо відчути себе монолітом, народом. Отоді!..», – обриває по-філософському фразу Олеся Чайка.