У столичному «Довженко-центрі» за партнерства Українського інституту національної пам’яті відбувся допрем’єрний показ фільму Віллена Новака «Чому я живий». Стрічку знято за автобіографічним оповіданням «Тепер я турок, не козак…» Євгена Митька, який дитиною  мешкав в окупованому нацистами Маріуполі.

Це історія про 17-річних Фросю і Льончика, котрі безоглядно поринули у перше кохання та мріють одружитися. І є лиш одне, що може їм завадити: Льончик – єврей, а Фросиному батьку, ревному християнину, дуже важко прийняти у сім’ю іновірця. Побут довоєнного Маріуполя поєднаний в картині із подіями Другої світової, колабораціонізмом і знищенням єврейського населення.

Глядачі зустріли стрічку оплесками, а після показу поспілкувалися з виконавцями головних ролей.

– Одеська кіностудія давно не знімала, зібралися люди, які ставилися до цієї картини надзвичайно ніжно і дуже-дуже серйозно. І можливості для роботи були такі: по дві сцени на день – ну, це просто мрія, – згадує актриса театру і кіно, заслужена артистка України Ірина Мельник. І додає:

– Магія кіно дійсно існує, кіно вбирає в себе дуже багато видів мистецтва: кінематограф, живопис, акторську майстерність… Тут без відвертості, без інтимності, без чесності неможливо працювати. Коли це все є у твоїх партнерах, починаєш любити всіх людей, абсолютно всіх, які творять кіно…

– Мені дуже подобається: перша частина – комедійна, а друга більш драматична, – розповідає про свою роботу над персонажем Льончика актор Роланд Мішко. – Я відчував внутрішньо, що варто надати трохи комічності моєму героєві.

– Віллен Захарович (Новак, – ред.) дуже до нас дослухався, –  ділиться Артем Вільбик. – Він дуже мудра людина, не диктатор. Зізнаюся: від себе я додав ідиш, у сценарії його не було, це я придумав ось такі фішечки. У нас на зйомках дуже креативна, плідна співтворчість. І режисер, він прислухався до нас.

Спілкуємося з Артемом.

– Це була дуже приємна для мене співпраця із Вілленом Новаком. І взагалі, над фільмом працювала дуже хороша команда. Сподіваюся, що у стрічки буде хороше майбутнє.

(Увага, спойлери!)

– Ваш кіногерой – оперний співак, і він у фільмі здійснює самогубство. Ви самі як оцінюєте його вчинок: як жест відчаю чи як самопожертву?

– Як самопожертву, звичайно. Це самопожертва, бо для нього важливо, щоб його онука залишилася живою, і це був головний мотив, мені видається. У нього не було іншого виходу.

(Далі без спойлерів).

– Ви відомі широкому загалові ще й як диктор. Що із цих сфер вашої творчості вам ближче до душі?

– Мені подобається грати отакі ролі (Оперного співака Овсія Хавкіна, – ред.). Таке кіно мені подобається. Зніматися в серіалах – це зовсім інша робота, там все по-іншому. А дикторська робота? Там теж є свої нюанси, своє задоволення. Єдине, що треба розуміти: те, що ти робиш,  – це більше теж ремесло, скажімо так. І самовираження, воно теж присутнє. У мене, наприклад, є дуже багато підкастів, своїх, авторських. Там немає замовників: я сам все придумую і сам роблю. На платформі SoundCloud  їх дуже багато, якщо що (сміється), заходьте.

*   *   *

У широкому прокаті фільм «Чому я живий» з’явиться уже 4 листопада.