На зорі відновлення нашої незалежності відомий канадський історик українського походження Орест Субтельний, автор чи не найґрунтовніших на Заході праць з історії України, проаналізував соціальну, культурну та політичну ситуацію в тодішній Україні. І завважив поділ, що існує в нашому соціумі між північно-західними та південно-східними регіонами. Між проукраїнською та прорадянською позицією населення. Ця концепція отримала власну назву «Лінія Субтельного».

Попри патріотичні погляди самого історика, таку «солодку» тезу про цілком реальний внутрішній конфлікт в Україні охоче підхопили російські пропагандисти, не соромлячись окреслювати свої потенційні надбання з наших територій. Час засвідчив, що навіть такі відмінності між регіонами не загрожують українській державності. Що всупереч активізації московської «агентури впливу» Одеса, Харків та Дніпро ясно дали зрозуміти прибічникам «Новоросії»: вони невіддільна частина неподільної України.

Утім щоразу перед черговими виборами карти незмінно значать два полюси всередині України. Така ситуація не є загрозливою чи унікальною: сусідка- Польща теж чітко поділяється на консервативний Схід та прогресивний Захід. Країни з двопартійною системою, на кшталт США чи Великої Британії, одвічно зберігають регіональні політичні вподобання. Саме тому це слід сприймати радше як показовий соціологічний феномен, вартий дослідження та порівняльного аналізу.

Тож як за тридцять років змінилося українське суспільство і чи близький до успіху український національний проєкт?

Матеріал базується на результатах загальнонаціонального опитування «Покоління незалежності: цінності та мотивації», яке проводила з 20 липня по 9 серпня 2021 року соціологічна група «Рейтинг». Опитували населення України віком від 16 років в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибіркова сукупність: 20000 респондентів. Похибка для аналізу даних: по Україні – не більше 1%, по області – не більше 4%. Методологія дослідження CATI, телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера, на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів.

Поправляючи Субтельного

Перед тим як оцінювати вплив отого незримого «поділу» українського суспільства, варто спитати: а чи він є взагалі? Найкращий маркер для цього – самоідентифікація. За результатами опитування, громадянами України вважають себе 75% респондентів, ще 26% назвали себе європейцями, що, враховуючи європейський курс України, свідчить про державницьку позицію. Тим часом «радянськими людьми» назвалися 21% опитуваних, а 11% до того ж не визнають себе громадянами України. Як бачимо, респонденти розділились на чотири групи. Й умовно – на два табори.

У регіональному розрізі західні області більше відчувають себе європейцями, ніж радянськими людьми, так само як і Київ. Східні ж, навпаки, більше ідентифікують себе як вихідці з СРСР. Причини легко пояснює історія. Західні регіони України потрапили до СРСР останніми. Русифікація і радянізація в них почалася пізніше, тому місцеве населення і зберегло свою ідентичність та близькість до європейських націй.

Попри яскраву відсоткову перевагу українськоорієнтованих громадян бачимо, що значна кількість населення взагалі не визнає держави, у якій живе не одне десятиліття. Така ситуація теж не унікальна для України. Навіть у прямої спадкоємиці союзної традиції авторитаризму – Росії чимало населення досі визнає себе лише громадянами СРСР. Звісно, для України ці тенденції несуть більшу небезпеку. Проте вони не можуть бути аргументом, щоб категорично стверджувати, ніби Україну радикально поділено за регіональними геополітичними прагненнями.

Схід і Захід – Росія і Європа?

Одним з найважливіших чинників зміцнення держави є вибір стійкого зовнішньополітичного вектора. В українському суспільстві домінують ідеї європейської та євроатлантичної інтеграції. За вступ до ЄС виступають 64% українців, за приєднання до НАТО – дещо менше, але все одно більше половини: 54%. Необхідність активно взаємодіяти з Євросоюзом приймають в усіх регіонах України, на противагу ставленню до НАТО. Українці розуміють: вхід до сфери впливу Європейського Союзу принесе позитивні наслідки насамперед для нашої економіки.

Тим часом Північноатлантичний альянс формується навколо договору про військову підтримку, яку люди, що не визнають факт російсько-української війни, не вважають потрібною. Варто пам’ятати: Сполучені Штати та їхні союзники десятиліттями були головним військово-стратегічним противником СРСР. Не дивно, що люди з радянським мисленням сприймають ймовірний вступ України до НАТО, як трагедію перетворення держави на «маріонетку недавнього ворога». Крім того, знайома сентенція «Мир любой ценой» теж сприяє негативним уявленням про єдиний шанс покласти край кровопролитній російській агресії. Можливо, тому стійкою альтернативою європейській інтеграції для частини українців є не стільки проросійський вектор, як запит на рівновіддаленість від Заходу та Росії. Такий варіант обрали 35% опитуваних. Варто не забувати, що значна частина українців все ще не визнає втручання Росії у внутрішні справи нашої держави до початку війни на Донбасі. І для них така «рівновіддаленість» є простим поверненням до статус-кво часів Януковича. Позиція вкрай тривожні, адже повністю ігнорує абсурдну ситуацію в тодішній Україні, коли половина нардепів не володіли державною мовою, а значна частина вищого офіцерського складу була готова захищати країну від будь-кого, крім Росії. В умовах значних економічних і політико-дипломатичних збитків, яких зазнає країна-агресор у цій «гібридній війні», для неї такий варіант легко вийти з конфлікту переможцем є ледь не найвигіднішим.

«Батьки і діти»

Здавалося б, уже близько очевидний висновок: Субтельний мав рацію і українське суспільство справді відрізняється на Заході і Сході. Проте один неврахований досі фактор цілковито руйнує цей наратив. Молоде покоління активно підтримує консолідацію України навколо проєвропейської ідеї, незалежно від регіону. Навіть на Сході 58% молоді – за євроінтеграцію. Покоління незалежності, народжене після 1991 року, вирізняється найактивнішою проукраїнською позицією.

Жалкують за розвалом СРСР 32% опитуваних, серед бідних шарів найстаршого населення Сходу, у той час, як у більшості, 61%, такого жалю вже немає. На думку перших, рівень освіти та медицини в Україні значно впав порівняно з радянськими часами. Більшість із них також визнає: їхні кращі роки у минулому. Попри те, що порівняння рівня життя в сучасній Україні та СРСР має полярні оцінки, повернення до планової економіки підтримують лише 27% опитаних. Це показує, що справжня причина лежить за межами конфлікту ідеологій і домінує емоційним забарвленням.

Його природу слід шукати в оцінках старшим поколінням своїх наступників. Так, 56% вважають сучасну молодь малоосвіченою, 45% стверджують, що молодь лінива, а 50% вважають її безвідповідальною. Тут варто зазначити, що кожен респондент сам вирішував, що він розуміє під молоддю. З одного боку результат відповідає уявленням про погіршення якості соціальної підтримки у часи незалежності, а з іншого – все це характерні риси протистояння поколінь, актуального для будь-якого суспільства. Цілком природно, що люди, чия молодість випала на часи СРСР, ностальгують за цим. А тимчасом молодше покоління переважно орієнтоване на подальший розвиток української незалежності своїми силами.

Що у підсумку?

Результати соціологічного дослідження більш ніж позитивні. Означений науковцями 80-х поділ українського суспільства виявився не таким критичним. Підросло абсолютно нове покоління Незалежності, яке не знає заідеологізованих радянських шкіл, і сформувало власні уявлення про розвиток України. З плином часу проросійська колона українського суспільства невпинно змалюється і відходить у минуле, перетворюючись на рудиментарну рису незначної частини населення.

Якийсь час природний відтік радянського старшого покоління буде компенсуватись еміграційними настроями молоді, яка нині прагне виїхати закордон. Проте в Україні вже немає явно близького до ескалації внутрішнього конфлікту, який загрожуватиме державній безпеці. Регіони навіть за Дніпром визначили свою майбутність в державних межах України й цього вже не змінити, особливо пропагандистськими потугами «собіратєлєй» російської імперії.