Десь із чверть століття тому розповів своєму приятелю, вченому-ботаніку Карпатського біосферного заповідника, що на Заході серед городян все більшої популярності набуває аграрний, або сільський туризм. Це коли мешканці міст їдуть на відпочинок у село і залюбки займаються там фізичною працею: пораються на городі, доглядають худобу…

– Йой, Андрію! – сміявся тоді приятель. – Привозь їх до мене у село на Рахівщину – я їм такий «фронт робіт» забезпечу!

У середині 90-х мешканці карпатського краю, навіть освічені і достатньо залучені до сучасного інформаційного простору, доволі скептично сприймали ідеї розвитку сільського туризму. Хоча були й такі, хто вже тоді вірив у його перспективи. Розуміючи під цим не лише економічний розвиток сільської території, а й розв’язання тугого вузла соціальних, демографічних проблем. Зрештою, в багатьох випадках саме такий туризм може забезпечити відносно швидке відродження сіл.

Про це йшлося на семінарі «Можливості та ризики розвитку сільського зеленого туризму», організованому ГО «Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні» (ССЗТ).

Ніяк не зрушимося

Володимир Васильєв, голова спілки, із сумом констатує: ще недавно вони розкривали очі білоруським колегам на перспективи розвитку галузі, а нині ті вже попереду нас.

– 2006 року їхній президент видав указ «Про заходи щодо розвитку агроекотуризму в Республіці Білорусь». Документ підкріпили низкою державних програм, а головне – цілеспрямованими діями. І за останні 10 років кількість агроосель там зросла в 66, а кількість туристів – в 30 разів. А ми вже 17 років ніяк не можемо законодавчо визначитися, як розвивати сільський туризм.

Нарешті у травні 2017 року Верховна Рада України ухвалила в першому читанні зміни до закону «Про особисте селянське господарство». Запропонувавши норму, яка дозволить селянській родині добровільно надавати за плату або безоплатно послуги у сфері зеленого туризму: облаштовувати не більше десяти місць для проживання туристів, забезпечувати їх харчуванням, організовувати їхнє дозвілля згідно з місцевими звичаями і традиціями гостинності. А органам виконавчої влади та місцевого самоврядування – сприяти у цьому селянам.

Але в процесі підготовки до другого читання проект обріс купою зауважень. Серйозні претензії до авторів законопроекту має, зокрема, Головне юридичне управління Верховної Ради: не виписали, як саме і в яких межах місцева влада сприятиме особистим селянським господарствам розвивати  сферу надання послуг «екологічним туристам». Та й самого визначення «сільський та екологічний (зелений) туризм», на думку юристів, у законопроекті теж бракує.

– Ми все звалили докупи і вигадали термін «сільський зелений туризм», а в усьому світі поняття сільського і екологічного туризму чітко розділено, – долучається до розмови Юрій Зінько член правління ССЗТ, викладач Львівського національного університету імені Івана Франка. – Кажемо про європейський вибір, євроадаптацію законодавства, а насправді плутаємося в стартових умовах: що як назвати. Можливо, справа у майбутній відомчій підпорядкованості, бо якщо туризм назвемо «аграрним», то це ближче до Мінагрополітики, а якщо «зеленим» – до Мінприроди.

– У нашому законодавстві вживаються різні терміни: «сільський зелений», «сільський», «екологічний», «агротуризм», і ніхто офіційно не роз’яснює, в чому їхня різниця, – зауважує член правління ССЗТ, професор Національного університету біоресурсів і природокористування Олена Гафурова. – Для прикладу, Закон «Про туризм» унормував «сільський зелений» і «екологічний» туризм. Про що саме конкретно йдеться, ніхто не знає. Як на мене, треба прийняти окремий загальний закон, який стосується розвитку туризму на сільських територіях. І у преамбулі чітко визначитися в термінології.

Законодавча мішанина

– У США ще 1982 року на законодавчому рівні визначили, що таке аграрний, фермерський, зелений, екологічний і сільський туризм, – констатує заввідділу економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування НАН України, член-кореспондент НАНУ Олена Бородіна. – скажімо, фермерський та аграрний туризм розглядається як синоніми, а зелений відносять до екологічного туризму. Сільський туризм – це поняття ширше, ніж аграрний туризм. Європейський Союз нині розглядає таке поняття, як багатоаспектний сільський туризм. Йдеться не про окремо взяту садибу чи одиничну послугу, а про діяльність, яка базується на ідеї, на конкретній темі, довкола якої формується певний туристичний кластер села. Хтось пропонує послуги з проживання, харчування, дегустації, хтось виробляє на продаж етнічну продукцію, хтось займається місцевою гастрономією для того, щоб демонструвати приїжджим традиційні знання, традиційні продукти і кухню. Хтось організовує атракції: спостереження за птахами, прогулянки лісом, збір лікарських рослин тощо. І все це – в межах одного населеного пункту. Йдеться, отже, про мультидисциплінарний, багатоаспектний туризм. Такий комплекс послуг одразу цілій групі людей дає змогу заробляти гроші на «оборотах». Так формується новий туристичний продукт. На початку третього тисячоліття змінилися тренди економічного розвитку: основну масу доданої вартості виробляє сфера надання послуг, які задовольняють внутрішні потреби людини. Коли до селян приїжджають відпочивальники, це сприяє збереженню тамтешніх традицій, знань, культури і соціальних мереж, які там давно встановилися. Шкода, що в цьому питанні Україна так довго топчеться на одному місці. На мій погляд, це проблема не тільки сільського туризму, а сільського розвитку загалом. Чи то сімейне фермерство, чи то диверсифіковані види діяльності на селі, чи то якість життя на селі, чи то сільський туризм – все стикається з одними і тими ж проблемами. Бо з 2004 року в парламенті, в уряді, скрізь у владі відсутнє міцне сільське лобі! Є натомість потужне агробізнесове лобі, але немає захисника інтересів простого селянина. Та й усе наше законодавство, як правило, «заточене» на великий бізнес. І на таку ж індустрію туризму, яка прагне монополізувати природні ресурси, а тому впливає на формування цього законодавства, вносить мішанину, щоб завадити сільським людям заробляти гроші там, де вони живуть.

«Ми непрагматичні»

– Накази, постанови, навіть окремий закон не усунуть проблеми, поки туризмом не буде вигідно займатися, – наголосив координатор робочої групи з питань сільського розвитку, експерт Офісу підтримки реформ при Мінагрополітики Роман Корінець. – Ми непрагматичні. Справою вигідно займатися, якщо це високоприбутковий бізнес, який можна розвивати. Або коли це соціально орієнтований бізнес, який треба розвивати, але для цього потрібна підтримка держави, місцевих органів влади. Якщо ж це не високоприбутковий бізнес і немає другої складової, ніхто цим займатися не буде. Будуть проекти міжнародної технічної допомоги: прийдуть і підуть. На цьому все закінчиться: знову чекатимемо наступного проекту міжнародної допомоги, щоб написати ще одні рекомендації. А тим часом у нас навіть немає повного перекладу директиви ЄС, яка регламентує діяльність сільського туризму! Нині вкрай важливо поширювати знання, інформацію про європейське законодавство у сфері сільського туризму, передусім серед тих, хто приймає рішення.

Кластери врятують?

– У Білорусі, яка відзначає 15 років своєї діяльності у цій сфері, вже є діючі кластери сільського туризму, – підсумовує Володимир Васильєв. – Там влада, наука, природні заповідні об’єкти працюють спільно. Кластер – це не конкуренція, це об’єднання зусиль, можливостей, потуги кожного задля отримання більш якісного туристичного продукту. Можливо, й нам варто завозити їхній досвід.

Нещодавно у Сколе, що на Львівщині, під час робочої зустрічі місцевої влади з власниками садиб, готельно-відпочинкових комплексів, фермерських господарств, представниками НПП «Сколівські Бескиди», заповідника «Тустань», Стрийського коледжу Львівського національного аграрного університету презентували паспорт кластеру сільського туризму цього гірського району. Визначилися і зі стратегічними ідеями та першочерговими заходами. Це сприятиме розвитку краєзнавчо-етнографічного, екологічного та відпочинкового туризму на базі співпраці сільських садиб та міні-готелів, закладів харчування, виробників традиційної та екологічної продукції, самодіяльних фольклорних груп, природоохоронних та історико-охоронних установ. А головне – створення власного, хоч і маленького, бізнесу дозволить горянам не їхати світ за очі у пошуках кращої долі. Розвиватимуться села, де ґазди у власному домі щиросердно прийматимуть гостей з далеких і ближніх країв. 

Замість післямови…

Декілька років тому. Осінь, карпатське передгір’я поблизу Коломиї. Ратай і погонич парою коней орють велике поле. Ясна тиха погода, довколишній прохолодний прозорий простір зваблюють нас зупинити авто, аби зафільмувати таку патріархальну для міського ока «екзотику».

Чоловіки спиняють коней, сідають на перекур. Оператор робить розкадровку: обвітрене обличчя, спрацьовані руки, клацає затвор моєї фотокамери…

– Ну, і як ви гадаєте, це так і має бути у XXI столітті? – обертаючись і вказуючи рукою з недокуреною сигаретою на поле, коней, плуга сумно зауважив селянин...