Богданова гора. З її вершечка чудово видно як у туманних затясминських далях сходить яскраво розжарене сонце, віщуючи новий спекотний літній день. Сяйні промені золотять постаті скульптурної композиції пам’ятника Богдану Хмельницькому. Чутно віддалені відголоски звичайного ранку маленького провінційного містечка: завершення переклички «нічного дозору» псячого племені, спів пташок, вранішня побудка-кукурікання півнів. Доброго ранку, стольний гетьманський Чигирине!

Гетьманська столиця

Колись тут, у Чигирині, на Кам’яній горі, яку тепер звуть Богдановою, стояла могутня фортеця. Очевидці у свій час писали: «Чигиринська цитадель за силою озброєнь, запасами пороху та висотою урвища, на якій вона стоїть, не має собі рівних у країні козаків». Відтоді багато води спливло у Тясмині. Але можна із впевненістю сказати: не було б свого часу козацької держави із столицею у Чигирині – не було б і сучасної незалежної України.

Тут, на півдні Черкащини, у Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин» вдячні нащадки зберігають пам’ять про славних прадідів великих.

– За переказами, під час другого Чигиринського походу 1678 року, коли гарнізон фортеці залишив її, у цьому казематі, бастіоні Дорошенка, де був арсенал, залишився хтось з козаків, – розповідає заступник директора НІКЗ «Чигирин» Віктор Лазоренко. – І коли турки ввійшли до цитаделі, пролунав вибух страшенної сили. За турецькими джерелами, тоді загинуло близько чотирьох тисяч нападників, тобто більше, ніж за весь час облоги. Бастіон Дорошенка відновили вже в наші дні – символ традиції самозречення і самопожертви заради великої справи, яка віддавна жила у нашому народі…

Суботів

Родове гніздо Хмельницьких. За переказами, назва села походить чи то від невгасимого вогнища з дубових дров, що палало перед святом Перуна («суботка»), чи від річки Суба – притоки Тясмина. Вперше Суботів письмово згадується на початку XVII століття як хутір дрібного шляхтича, козацького сотника Михайла Хмельницького. Згодом його син, гетьман Богдан, зробив Суботів однією зі своїх резиденцій. За гетьманським наказом і на його кошт тут звели палац-фортецю, муровану церкву. Обриси цього храму, теж схожого на фортецю, знає кожен українець. Аби пересвідчитися в цьому, гляньте на зворотній бік п’ятигривенної купюри. На Замчищі, біля залишків підмурку башти-донжона, дбайливо накритих спеціально зведеним павільйоном, ведемо неспішну розмову про тодішнє непросте козацьке життя на порубіжжі з Диким Полем.

– Саме козацьке життя – це вже була екстремальна ситуація, я би навіть сказав – надзвичайна, – зазначає співробітник НІКЗ «Чигирин» Віктор Гугля, – Уявімо собі картину: заходить до села агітатор запрошувати селян у військо. Каже: хто хоче за віру християнську бути повішеним, четвертованим, почепленим за ребро гаком – записуйтесь до нас. Смерті не треба боятися – таке життя козаче. І після цієї промови, після ознайомлення з пільгами до агітатора шикувалася черга. Побут у козаків був організований надзвичайно раціонально, не було нічого зайвого і все було спрямоване на виживання. Окрім володіння прийомами рукопашного бою, холодною, вогнепальною зброєю, вони ще вчилися орієнтуватися на місцевості. До речі, про кошового Івана Сірка говорили, що він настільки добре орієнтувався в степах, що міг після походу знайти стрілу, яку випустив перед походом.

Сучасна юнь навіть уявити, певне, не зможе, як у прадавні часи, без мобілок та інтернету, козацтво чітко володіло інформацією про довколишню ситуацію і можливі небезпеки.

– Завдяки розвиненій системі оповіщення про вступ татар на Українські землі дізнавалися вже через декілька годин, – продовжує Віктор Гугля, – Система оповіщення для козацтва не була чимось таким особливим. Цього вимагало саме життя. Варто зауважити, якщо татарські загони затримувалися на території України більше, ніж на чотири дні, то вони перетворювалися на складову частину українських чорноземів.

Холодний Яр

Тему організації дієвої системи оповіщення продовжили у легендарному Холодному Яру. Звідси починалося народне повстання гайдамак проводом Максима Залізняка та Івана Гонти – Коліївщина. Про ті часи нагадує пам’ятний знак «Тулумбас».

– Місце для нього вибране не випадково, – зауважує Віктор Лазоренко. – Воно в народі зветься Склик. Неподалік ріс дуб, нічим не менший і не молодший за дуб Максима Залізняка. На його суку висів здоровенний тулумбас – казан, обтягнутий воловою шкірою. І тоді, коли гайдамакам треба було зібратися, скажімо, на якусь нараду, хтось приходив до того тулумбаса і гамселив у нього довбнею. Завдяки високим деревам, густій сплетеній кроні і тому лабіринту ярів, на схилах яких цей ліс росте, звук поширювався в радіусі 20 км.

З ДОСЬЄ «ГРІНЧЕНКО-ІНФОРМУ»:
Холодний Яр – реліктовий лісовий масив, який має історичне та природоохоронне значення. Урочище площею 6804 га розташоване на території двох адміністративних районів Черкаської області — Чигиринського та Кам’янського.
За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових об’єктів  (понад 150 найменувань) Холодний Яр посів перше місце в Україні. У лісовому масиві і на полях навколо нього є кургани скіфської доби та пізніших епох. У Холодному Яру археологи знайшли сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської рільничої, яка зародилася в лісостеповій зоні України за 5-4 тисячі років до нової ери. У лісах збереглися залишки кількох древніх городищ, оточених земляними валами, висота й ширина яких ще й тепер вражає, а також руїни підземних церков і печер. Найбільше городище Скіфське або Мотронинське (VI століття до н. е.), в центрі якого височіє пам’ятка архітектури – Троїцька церква Мотронинського монастиря. Скіфське городище внесено до переліку пам’яток культури, що мають міжнародне значення.

У таку літню спеку особливо приємно відчути прохолоду Холодного Яру. Стоїмо біля гігантського дуба. Науковці стверджують: йому понад 1100 років. Біля такого древнього велета мимоволі виникає дивне відчуття, що спілкуєшся із живою істотою…

– За свій понадвік дуб Максима Залізняка бачив усякого, – говорить Віктор Лазоренко. – І з ним пов’язано багато різних бувальщин. Ось одна з них. Якось на це місце під’їхав легковий автомобіль із хлопцями, котрі захотіли тут попити горілочки. Вийшли собі з автомобіля, хряпнули дверцятами, підійшли до Діда, і в цей час при абсолютно тихій погоді раптом з дерева зривається здоровенна суха гілляка і робить із того автомобіля відбивну котлету. Тому наших гостей завжди застерігаємо: в цьому місці треба поводитися особливо шанобливо.

Знову про Національний парк «Холодний Яр»

Понад два десятиліття тому, саме тут, під кроною Дуба Максима Залізняка завідувач філіалом «Холодний Яр» НІКЗ «Чигирин» Богдан Легоняк, завзято розповідав авторові цих рядків про майбутній Холодноярський національний парк. Нарешті рівно рік тому, у липні 2016 року, на нараді у Верховній Раді за участі першого віце-спікера, очільника Мінприроди, обласної влади, народних депутатів було ухвалено протокольне рішення до 15 вересня 2016 року підготувати проект Указу Президента України про створення НПП «Холодний Яр».

– Однак, нічого з того не вийшло, – з сумом зауважує Богдан Легоняк. – Бо Державне агентство лісових ресурсів України категорично проти. Лісівники залякали місцеві громади, розповідають різні нісенітниці: мовляв, людей звідси виселять, ліс обтягнуть колючим дротом… Залякали людей. А тут ще долучилася «Наша Ряба». Хочуть втиснути сюди свої потужні курятники. А якщо створять природоохоронний об’єкт національного рівня, це їм навряд чи вдасться.

– Загалом з приводу створення НПП «Холодний Яр» проведено 27 (!!!) робочих нарад, – констатує голова Черкаської обласної організації Українського товариства охорони природи Микола Чорний. – Складається враження, що ті, хто минулого року ухвалювали рішення готувати Указ Президента про створення НПП «Холодний Яр», пропіарившись на проблемі, теж забули про свої обіцянки. Виходить так, що лісівники в Україні мають більшу владу, ніж Президент, парламент, політичні партії і громадянське суспільство разом взяті… Я особисто запропонував на одній із останніх нарад альтернативу: створити комплексний заказник загальнодержавного значення на 3500 гектарах (територія, яку лісники були готові віддати до складу НПП), але на такий варіант нинішні господарі лісу теж не погоджуються. Це означає, що вони взагалі нічого не хочуть віддавати, допоки не виріжуть увесь спілий ліс.

Два українці

Ми знову стоїмо на Богдановій горі, на бастіоні Дорошенка. З висоти його потужних мурованих стін, через амбразури дивляться на сучасний вечірній Чигирин жерла дерев’яних муляжів гармат. Як же так сталося, що Чигиринська фортеця, найпотужніша у країні козаків, безслідно зникла?

– Сталося дуже по-єхидному, – пояснює Віктор Лазоренко, – По тому, як турки залишили Чигирин, Іван Самойлович просив у царського уряду грошей на відновлення фортеці. Бо «за ким Чигирин, за тим і Київ, і всі ми православні у підданстві», – писав гетьман. Але Москва вирішила інакше: дозволила місцевому населенню брати каміння для господарських потреб. І наш брат – із щирою душею, возами, на горбу, волоком – розтяг цю фортецю до ґноття. Рештки бастіону після вибуху збереглися тільки тому, що їх було дуже важко розбирати. Пізніше поприкидали сміттям, відходами з кам’яного кар’єру, який був на горі. Таким чином доля їх і зберегла. А те, що не чужі, не турки, не поляки і не москалі розтягли цю фортецю, а наші предки, зайвий раз свідчить: до халяви ми завжди були охочі, і про майбутнє при цьому ніхто не думав. Кожен тяг до себе…

Для відновлення бастіону співробітники заповідника ходили по чигиринських обійстях, збирали старе фортечне каміння, привозили й нове. І знову над колишньою гетьманською столицею зависочіла твердиня. Хоча її дерев’яні гармати, мабуть, вже нікого не налякають…

Бастіон Дорошенка – місце символічне. Тут зійшлися два українці. Один – жертовно поклав життя, інший – усе розтягнув задля особистої користі…

Ті два живуть в кожному з нас… Хтось відроджує історичні святині, хтось нишком для лакомства нещасного тне і спродує священний холодноярський ліс.  Хто з них візьме гору, здолає іншого?

(Далі буде)