Світлана Привалова – головний редактор видавництва, викладач, читає лекції в кількох гуманітарних інститутах. А ще вона – мама, чарівна жінка і цікава співрозмовниця. Ми п’ємо каву біля Золотих Воріт і я запитую, як вона все це поєднує?

– Поєднувати не складно: моя робота – це стиль життя, – каже Світлана. – Мені цікаво цим займатися. Бо є, скажімо, наш дискусійний літературний клуб, є мої друзі. Бо ми думаємо і говоримо не лише про побут чи комунальні послуги. Бо я люблю своїх  студентів, і мені цікаве їхнє товариство. Я не сприймаю свій робочий графік  як графік –  це моє життя. Це як один монолітний пазл у різних приміщеннях з різними людьми, але з єдиним творчим стрижнем.

– Розкажіть, будь ласка, про видавництво, в якому працюєте.

– Все починалося з літературних вечорів в арт-галереї «Небо», присвячених українській та зарубіжній літературі. Саме там і було засновано видавництво. Його очолює моя колега і подруга. У нас по суті поєднано видавництво NeboBookLabPublishing, арт-галерея «Небо» і мистецька книгарня «Небо», де, власне,  відбуваються всі наші літературні дискусії.

• Чув, що Ви пишете вірші.

– Ні. Я вірші не пишу. Я пишу тексти. Ці тексти  – не щось аж таке…  Я називаю себе Фейсбук-автором.  Комусь мої тексти цікаві, комусь – ні. Але головне, що вони мене саму рятують від буденності. В мене дуже багато записників, я в них направду вже почала губитися. Колись це має бути книжка про зустрічі і розмови.

– Маєте якусь «велику» мрію?

– Мрію, що колись буде створено освітній портал, який дасть змогу студентам жити цікавіше. У них буде більше вільного часу. Часу на те, щоб сміятись від душі і жити в любові щодня, адже без любові жити марно. Жити лише для серйозних речей не слід. А ще я мрію і працюю зараз над проектом «Галерея чуття». Це амбітний задум, який плануємо презентувати на наступному «Книжковому Арсеналі».

– Вас оточують особистості?

– Безперечно. Маю багато друзів, дуже різних. Є й справді особистості! Вони – частина мого життя, вони його наповнюють. Одна з них – авторка дитячих текстів Юлія Лактіонова, моя подруга і натхненниця.  Або  Вікторія Гричина, викладач Грінченкового університету, яка теж розуміє мене з півслова, півпогляду. Особистості для мене і ті, хто приходить до нашого дискусійного клубу, до мистецької книгарні.

– Ви говорили про освітній портал. Вважаєте, це справді «розвантажить» студентське життя?

– Звичайно! Це те, що робила свого часу я. Ми ходили в театри, відвідували виставки, ми були постійно в русі, їздили студентськими компаніями до Одеси, Львова… Треба постійно спілкуватись. Я починала читати літературу в студентському гуртожитку.  Познайомилася з сучасною українською літературою дякуючи старшокурсникам. Вони нам давали книжки, вони радили кого читати. Тому у студентів має бути максимально насичене життя. Треба рухатися, мандрувати, дослухатися, треба не лінуватися, не боятися бар’єрів.

– Що означає для Вас поняття людські цінності?

– Великий Камю говорив про людське життя як про суцільний абсурд. Хоча з іншого боку все, що нас оточує , – дуже важливе. Нема нічого другорядного чи дріб’язкового з того, що оточує людину. Все зіткано з цінностей. Але найважливіше те, чого колись навчив мене мій батько, – завжди залишатися людиною!

Дуже важливо вірити людині, довіряти. Окрилюєшся вірою, коли допомагаєш іншим. Не треба десь глибоко шукати сенс життя. Він на поверхні: творити добро і жити в злагоді з самим собою.

– Що порадите авторам-початківцям?

– Все дуже просто. Перше – читати, друге – писати. Перше – читати багато, читати класиків, можливо, навіть вчити напам’ять. Бо тексти, завчені напам’ять, дають дуже багато, якщо носите їх із собою, ніби в кишенях. Вони колись вас навчать по-справжньому писати, виписуватися, адже те, що ви напишете сьогодні, завтра вам може здатися примітивним…

Отже, читати, писати і третє – любити! Бо те, що дає любов, ніщо інше не дає. Любов дарує крила!