Голова парламентської фракції «народних слуг» Давид Арахамія  підтримує подачу води в окупований Росією Крим. Мовляв, то буде добрячий аргумент-компроміс у перемовинах за звільнення Донбасу. Росіяни та їхні посіпаки від такого гуманітарного «удару» посунуться за «порєбрік», до свого Ростова. Та й живуть у Криму наші люди, то чи гоже їх морити безводдям?

…Товчуть воду в ступі. Так виборець здебільшого говорить про роботу наших народних обранців. І чим менше політичного досвіду та простої житейської мудрості, тим упертіше депутат гупає товкачем, по-дитячому сподіваючись, що вода у ступі підійде вершками.

Здавалося б, скільки вже про кримську воду говорено-перетовчено ще й аргументовано пояснено: дати воду в Крим –  значить щедро линути її на окупаційний млин, що крутить жорна репресій проти наших справжніх громадян і патріотів, над якими безжально знущаються, яких витискають з Криму інші «наші» громадяни, що їх правильніше назвати колаборантами-відступниками. Заради України одні готові пожертвувати не лише водою, а й  свободою,  часто і власним життям, а інші, щоб дорватися до миски окупаційного варива,  жертвують своїм сусідом. Ось таким «спраглим» до зради і хоче дати воду головний «народний слуга», ото і є в його розумінні «наші». А ті, хто полишив рідну домівку і нажите за життя добро, хто поневіряється на великій землі у пошуках даху над головою і заробітку, ті вже й не наші? Чому про них не печеться Арахамія? Чи є у них бодай склянка тієї води, яку так щедро відливає окупантам покірний «слуга»?

Гадаєте, цього не розуміє, не знає Давид Арахамія? Добре знає і розуміє. Як добре знає й розуміє його колега по депутатській ступі, голова бюджетного комітету Юрій Арістов, який заявив, що «українська влада (тобто не лише слуги-депутати? – авт.) розглядала ідею продавати воду в Росію».

–  Ізраїльтяни продають воду практично у країну, що воює (до Палестини, – авт.), вони заробляють, – без тіні сум’яття навів паралель нардеп.

Але ізраїльтяни домінують у конфлікті з палестинцями, їхня армія здатна до решти розтрощити будь-які терористичні «хезболли» з «хамасами». Ми ж у війни з Росією на позиції оборонця.

Якщо українська влада почне продавати воду в анексований Крим, це означатиме здачу національних інтересів, вважає колишній виконувач обов’язків постійного представника президента України у Криму Ізет Гданов. Тому що вода – наш стратегічний важіль тиску на агресора, ефективна гібридна зброя, якої так не вистачає.

Зрештою, для цивільного населення води в Криму достатньо. Вода потрібна російським військовим базам, що стали множитися на півострові. Звідси заплановано удар по південних областях України, а Давид Арахамія, схоже, хоче зробити той удар прицільнішим і нищівнішим. Або ж, навпаки, відвести небезпеку нашою повною і безумовною капітуляцією. Тому  беріть воду у «свій» Крим, тому проводьте восени вибори на Донбасі без жодних безпекових умов, а значить і без участі України.

Кажуть, ми стомилися від війни. Ваша правда, дезертири стомилися роками ухилятися від призову. Стомилися тилові щури, боячись снаряду в окопчик гендлярського бізнесу. «Зморені» війною, як і кримські колаборанти, не те що копійчини, а й доброго слова не покладуть на вівтар України. Вони рідну матір віддадуть на поталу ворогу, аби нарешті не стомлюватися від власного боягузтва й нікчемності.

В Росії доморощених капітулянтів почули. У Раді Федерацій назвали ідею про продаж води на півострів «слушною». Втім речник президента Росії Дмітрій Пєсков, заявив, що торг навколо Криму «нєумєстєн»: «це російський регіон і, безумовно, в рамках наявних програм розвитку забезпечується й водопостачання…» Ну і, звісно ж, Крим не може бути об`єктом «будь-яких обмінів», а війна на Сході України – «внутрішня проблема».

Слугам-малоросам на їхнє «води ізволітє?» показали велику кремлівську дулю. Нехай зігнуться ще нижче у чолобитному поклоні, нехай не лише Крим з Донбасом, а й усю Україну покладуть на рушник і простелять під московські чоботи. Тоді їхнє «височество» Путін «снізойдьот» і милостиво прийме дарунок. А тим часом кримський самозванець Аксьонов розпорядився лагодити канал. Нехай, мовляв, слуги-«хахли» ще трішки потовчуть воду, а тоді заарканимо їх аж по самий Київ – усіх гамузом. І зі ступою.