Про сільський, зелений, агротуризм сказано, написано чимало. Понад два десятки років ентузіасти пояснюють селянам його перспективність. І вже гуртом доводять суспільству переваги такого відпочинку: створили мережу сільського туризму «Українська гостинна садиба», переконують владу в доконечній потребі підтримки (у тому числі й законодавчої) розвитку сільського зеленого туризму як надважливого чинника сучасної соціально орієнтованої аграрної політики. У травні 2003 року парламент ухвалив закон «Про особисте селянське господарство». Як один з напрямів діяльності особистих селянських господарств (ОСГ) закон визначив можливість надавати послуги сільського зеленого туризму (СЗТ).

– Значущість цього закону важко переоцінити, – переконана доцент КНУ імені Тараса Шевченка Світлана Марченко. – Бо за весь час існування ОСГ, які раніше значилися селянськими дворами чи особистими підсобними господарствами, нарешті узаконили їхній правовий статус. Ми давно зазначали: сільський зелений туризм потребує окремого спеціального правового врегулювання. Але впродовж 15-ти років він так і не знайшов належного законодавчого забезпечення. А це ж не лише економічний фактор, хоча і важливе джерело добробуту для сільських родин. Це і розвиток сільських територій, і престижність селянської праці. Законодавчі зміни у цій сфері повинні допомогти подолати бідність на селі, забезпечити зайнятість. Бо сільське населення за рівнем отриманих доходів найнезахищеніше. Маємо всі необхідні передумови для розвитку сільського туризму. І, за умови належного правового забезпечення, саме ця сфера дозволить українському селянинові зайняти свою важливу нішу в аграрному секторі.

Спілка сприяння сільському зеленому туризму підтримує депутатський проект змін до Закону про особисте селянське господарство щодо розвитку СЗТ. Який уже включено до порядку денного нинішньої сесії. Проте не всі згодні із запропонованими змінами.

– Ми сім’єю займаємося СЗТ вже 11 років, – розповідає Сергій Карпачов, власник садиби «Андріївські озера» з Чернігівщини. – Нині сільський туризм регламентують два акти: Закон «Про особисте селянське господарство», який визначає сільський туризм як непідприємницьку діяльність, і постанова Кабміну № 297 від 15 березня 2006 р. «Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)». За зим документом селянин може розміщувати у себе до 30-ти туристів – це не вважається підприємницькою діяльністю. Що нам пропонують в новому законопроекті? Обмежитися десятьма відпочивальниками. Який же це розвиток?

– 10 ліжкомісць – цілком прийнятна цифра, – заперечує начальник управління туризму та курортів Львівської ОДА Наталя Табака. – А за нинішніми законними 30-тьма ліжкомісцями просто ховають бізнес, уникають податків. Маю на увазі тих, хто не мешкає на тій території, а просто надає послуги з проживання і певні додаткові послуги. Ми вже маємо випадки, коли, ті, хто має туристичний бізнес у місцях високої туристичної активністї, не реєструються, не сплачують жодного податку, зате вимагають покращення логістики – добрих доріг, інших сервісів.

– Представники Мінагрополітики обурюються: мовляв, як це так, у нас на селі 3-4 млн власників ОСГ, і її не оподатковують! – зауважує член правління Спілки СЗТ України, професор Національного університету біоресурсів і природокористування України Олена Гафурова. – А насправді селяни вже сплачують 18% доходу з податків фізичних осіб –  як усі. Проте чиновники вважають, що цього мало. І от тенденція: 2016 рік – «перша ластівка», внесення змін до закону «Про фермерське господарство»: тепер сімейне фермерське господарство за ознаками не можна відрізнити від ОСГ. Буде й наступний крок: мине рік-два-три, і, повірте, закон «Про особисте селянське господарство» втратить чинність, бо у двох різних законах – однакові норми. Крім того, в жодному акті, окрім самого закону про ОСГ, немає такого суб’єкта як особисте селянське господарство. Я не знайшла жодної державної програми, прийнятої після 2015 р., у якій є згадка про ОСГ. Тай перелік тих програм, які фінансує Мінагрополітики, з року в рік маліє. Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» фактично не діє. І жодна програма, крім індивідуального будівництва на селі «Власний дім», не фінансується. Гадаєте, за таких обставин депутати ухвалять норму в 10 ліжкомісць?

Один з авторів законопроекту народний депутат України Василь Брензович не приховує песимістичних прогнозів:

– Більшість парламенту – представники олігархічних кіл, не зацікавлених ані в розвитку сільського підприємництва, ні тим паче в розвитку села. А тому бажають взагалі вилучити з чинного юридичного обігу таку форму господарювання як ОСГ.

– Законотворчий процес підтримки розвитку українського села має бути окремим напрямом роботи громадянського суспільства у співпраці з законодавцями, – вважає завідувач відділу економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування, член-кореспондент НАНУ Олена Бородіна. – І тут слід обов’язково запроваджувати диференційований підхід. Для прикладу, до тих, хто тільки-но починає цю діяльність як власник особистого селянського господарства, і до тих, хто вже вийшов на якісь обороти, має дохід.

– У післявоєнний період Німеччина, Франція, Італія, інші європейські країни, дбаючи про соціально-економічний розвиток сільських територій і не маючи можливості надавати фінансову допомогу кожному домогосподарству, саме через нормативно-правову підтримку допомагали сільським родинам робити перші кроки у сфері гостинності, – наголосив голова Спілки сільського зеленого туризму України Володимир Васильєв. – В Україні, в Карпатському регіоні перші кроки робили саме власники особистих домогосподарств. У своїх будинках, виділивши для розміщення гостей одну-дві-три кімнати, надавали послуги з гостинності. Сьогодні вони мають статус фізичних осіб-підприємців, надають послуги туристам новозбудованих котеджах, в інших місцях розміщення на своїх садибах. Ми нічого нового не придумуємо.

Володимир Васильєв навів приклад сусідньої Білорусі, де сільський зелений туризм має вагому нормативно-правову підтримку, яка фактично закріпила за агроекотуризмом статус традиційного для сільської місцевості виду діяльності. Це дозволило фізичним особам надавати послуги у сфері агроекотуризму без обов’язкової реєстрації як підприємець. При цьому, на відміну від Польщі, Угорщини, Швеції, де для екотуристів на садибі має бути не більше п’яти кімнат, у Білорусі торік цей верхній поріг збільшили до десяти кімнат, ще й надали власникові  домогосподарства право будувати додаткові місця для розміщення туристів.

За словами Володимир Васильєва, йдеться про розвиток, легальний статус сільського туризму:

– Якщо кількість у 10 ліжкомісць не оподатковуватиметься, як і пропонують автори законопроекту, це стимулюватиме розвиток ще 6ти-7-ми видів місцевого бізнесу: транспортних, екскурсійних, туристичних, торгівельних послуг. Люди матимуть роботу, дохід, розвиватимуться інфраструктура, сільська територія.

*   *   *

З власних мандрів. Альпійське містечко Верфенвенг, неподалік Зальцбурга. Довкола мальовничі гірські краєвиди. Спілкуюся з власником затишного приватного готельчика.

– Це – мої батьки, засновники нашого сімейного бізнесу, – австрієць гордо показує фото пари в національних строях. – У скрутні часи, на початку 50-х, вони влітку почали приймати у нашій оселі відпочивальників. Щороку туристів більшало, справи йшли добре. А коли побудували витяги, гірськолижні траси, почали приїжджати і взимку – навіть більше, ніж літньої пори. Хто любить затишок – тих можна побачити і в міжсезоння. Ми вдячні батькам, які подбали про майбутнє родини.

Певен, кращого майбутнього для своїх нащадків на власній землі прагнуть і працьовиті українці. Задля цього зроблять усе, аби їм тільки не заважали. Щоб нарешті влада запровадила чіткі, прозорі, зрозумілі правила. Щоб дозволила таку дрібничку – мати у господі 10 ліжок для гостей.