За даними Міністерства освіти і науки України, понад 200 тисяч українських учнів, які перебувають за кордоном, продовжують навчатися в українських школах дистанційно. При цьому понад 600 тисяч наших школярів офіційно навчаються в освітніх закладах країн ЄС.

Це означає, що кожен третій український підліток за кордоном намагається поєднувати дві освітні системи.

«Вдень я вчуся в німецькій школі, а ввечері – онлайн у своїй, українській, – розповідає Віктор Мамочка, учень 197-го ліцею м. Києва. Нині він мешкає в німецькому місті Ессен: –  Дуже втомлююся, але не хочу втрачати рік і зв’язок  зі своїми однокласниками з України».

«Поєднання двох систем освіти має свої плюси, – коментує вчителька цього ліцею Світлана Поляничка. – Діти розширюють свій кругозір, вчаться адаптуватися до різних вимог, стають гнучкішими в мисленні, швидше дорослішають».

Такий формат навчання формує особливі навички – багатомовність, адаптивність, самостійність. Звісно, ціною великого навантаження. Багато школярів навчаються по 10-12 годин на день, виконуючи завдання з обох програм. Є труднощі з графіком, мовним середовищем, на дітей насідає втома.

Частина родин обирає повністю дистанційне навчання в Україні або, навпаки, переходять лише на місцеву систему освіти. Також набирають популярності онлайн-школи, які дозволяють навчатись за модульною програмою. Це може бути повністю дистанційне навчання в приватних ліцеях або на державних освітніх платформах (наприклад, «Всеукраїнська школа онлайн»).  Це варіант для тих, хто не може поєднати дві системи або хоче зберегти українську освіту, перебуваючи закордоном.

Українські підлітки, які навчаються в інших країнах, але залишаються частиною української системи освіти, зростають в умовах змін. Освоюють не лише шкільні предмети, а й доленосну мудрість – жити у глобальному світі, не втрачаючи себе.