Так не хочеться 1 квітня знову прокинутися в країні сміху на кутні! Знову, бо вже років з двадцять (а, може, й двісті?) засинаємо і прокидаємося саме там. Дуже багатьом у ній сподобалося, ми нічого не робимо, щоб змінити місце проживання. І кожні вибори, президентські чи парламентські,  ще одна додаткова історія про дурників, які сьогодні беззастережно повірять у будь-яку солоденьку вигадку, щоб завтра прокинутися з гіркотою: «Надурили…».

То така гра. Вони брешуть, знаючи, що обіцяне не виконають, а ми їм начебто віримо. Бо раптом, коли завтра з тобою разом прокинеться совість і запитає: «Кого ж ти обрав?», то разом з усіма наївно буркатимеш: «А ми не винні, нам збрехали…».

–  Зарплата по двадцять тисяч лікарям і вчителям?

– Хочемо!

– Завтра буде!.. Вірте!..

І вірять! А, раптом! Якщо не двадцять, то п’ятнадцять…

Це найпримітивніша наживка для тих, хто піддається передвиборчому гіпнозу з першого погляду. Для стійкіших гачок з мудрішими вивертами: «Мародерам – тюрми». Ловися, рибка, велика й мала! То нічого, що вчора були тюрми  бандитам, які так до них і не втрапили. То ж обіцяв інший, гірший, а я ж – кращий. Я «бандитів» змінив на «мародерів», як того вимагає політичний момент. Колись політичний момент вимагав «всю владу – Радам», фабрики – робітникам»  і «землю – селянам». Минуло століття, та ж хіба наша голова для того, щоб пам’ятати, що десь-колись приключилося з довірливими легковірам? «Буде економічне зростання темпами 10 відсотків!». Яким чином, за рахунок чого? А з нічого! З доброго дива – буде і край…

Один кандидат у президенти давно знявся на користь іншої, а його ролики до останнього дня агітації переконували нас проголосувати. «За нього» чи «за неї»? А яка  різниця? Обоє щедро притрусили мізки виборцям словесною потерухою…

Справа не в політиках, не в урядовцях і чиновниках, щедрих на єлей. Справа у нас із вами, що здавна продаються навіть не за гречку, а ладні купитися на солоденьке слівце. «Наші люди найпрацьовитіші,.. найрозумніші,.. най-най…», – вкотре переконує політик. І ті, у кого хата неметена, чий город заріс бур’янами, очевидно, першими й потягнуть руку за свого.

Український Центр суспільного розвитку оприлюднив дослідження, присвячене підкупу виборців. Першим у своєму твіттері про готовність Нацполіції та МВС забезпечити чесні та прозорі вибори  ще в лютому заявив міністр Арсен Аваков. І пішло-поїхало. Відразу різні спікери від правоохоронних установ, представники громадськості заходилися доводити, що комусь (?) не подобається активність поліції, що повсюдно готуються провокації,  надходять масові повідомлення про підкуп. Медіа, найперше «Сегодня», «Страна», «Вести», «КП в Украине», «Україна», «Интер», «1+1» дружно підхопили «гарячу» тему. А політики і, звісно ж, кандидати в президенти почепили її на найвищий публічний стовп.

Ніде правди діти: підкуп виборців, брехнею чи гречкою, давно вписався у «чорні» виборчі технології. Тільки покараних ми не бачили. Бо навіщо садити бандитів у тюрми, якщо після перемоги вони стануть нашими? Навіщо ламати схеми підкупу, якщо завтра ми самі ними скористаємося? І виборець теж не проти, якщо чимось його обдарують. Бо якщо «позолотять» твою ручку, – то не підкуп. От коли перепадає сусіду,  та ще й від чужого кандидата…

Чи мають брудні маніпуляції вплив? Безперечно. Але наскільки усілякі порушення спотворюють загальне волевиявлення? Невідомо. Можливо, про «гречку»  більшість забуває у кабінці для голосування. Але значна кількість громадян уже ствердилася на думці: нинішні вибори нечесні. Так їм сказали. Вони повірили, бо цим зручно пояснити можливий  програш свого, який краще говорив і більше обіцяв. І вже кілька кандидатів у президенти офіційно, задовго до дня голосування, на весь голос заголосили: фальсифікація!.. будемо оскаржувати результати!.. Звичайно, оскаржуватиме той, хто програє.  Онде і в російській Думі зареєстрували проект закону про невизнання виборів в Україні. А чого ж? Якщо  малороси, ще не проголосувавши, вважають своє волевиявлення незаконним, то ми їх по-братськи підтримаємо…

Сьогодні у соціальних мережах чимало постів про В’ячеслава Чорновола, який двадцять років тому загинув у підлаштованій автокатастрофі. Мовляв, якби ми тоді обрали його Президентом! Не спокушайтеся, ревнителі. Ви б на другий день жбурнули у нього камінь. Чи не так ми відверталися від «єдиноправильного і мудрого» «нашого» Віктора Ющенка? Чи не так  сьогодні тицяємо дулі обурення чинному Главі держави?

Обдурюють тих, хто хоче обдуритися. Щоб не розчаровуватися, не треба зачаровуватися обіцянками. Бажання, щоб завтра було всім так, як мріється кожному, збувається  лише в передвиборчих снах.

Час давно прокинутися. Мислити не емоційно, а раціонально. Бути об’єктивним, зважувати на всі обставини. «Думай!» –  написав найкоротший, але найправильніший передвиборчий слоган хтось із претендентів на найвищу посаду. Подобається цей кандидат чи ні, а думати треба. Не шлунком, навіть не серцем,  а головою!