Зимові локації у Києві з року в рік усе привабливіші та рясніші. Традиційно другого новорічного дня йду до головної ялинки країни. Весело провести час і традиційно сфотографуватися біля зеленої красуні.

Правда, до ялинки важко підступитися – море люду: невпинне, рухливе. Радісний гамір, веселий сміх, рясні спалахи камер смартфонів. Карантинні заходи та соціальна дистанція, звісно ж, мало кого турбують: мовляв, які ще там віруси, коли таке яскраве свято доокола!.. Мене це насторожує, але, зізнаюся, не надто «напружує»: як законослухняний громадянин дефілюю у масці, верстаю перший пішохідний маршрут нового року.

Софійська площа зустріла довгоочікуваним снігопадом. Неймовірної краси ялинка заворожує: від рясних червоно-золотавих прикрас аж сіріє в очах і паморочиться голова. Як на мене, вона цього року найкраща за ціле десятиліття. Величається струнка, зі смаком убрана, а навколо неї – Різдвяний вертеп з Ісусом, Божою Матір’ю, святим Йосипом, царями, пастухами, янголами та колядниками…

З трудом відриваю зачарований погляд. Звабливий запах вишневого глінтвейну нагадує літнє тепло. Так хочеться зігрітися ним у це вибілене снігом святкове надвечір’я. Не посмакувати київським глінтвейном – та це ж сущий злочин!

Під пісню Кузьми Скрябіна «Місця Щасливих Людей» пробираюся до ковзанки – її залили неподалік пам’ятника Богданові Хмельницькому. Вся вона – під куполом новорічних вогнів.

Катання на ковзанах було знамените! Але ковзанки видалося замало і я спустився до гірки – не штучна, а справжньої, льодової. Уже щасливо потирав долоні, але мене суворо зупинили та повідомили: забава лишень для дітлахів. Дітям тут справді весело: є дитячий святковий потяг і красива карусель, біля якої всі дружно роблять селфі.

Трохи заскочений невдачею, попрямував Володимирським проїздом. На запах кориці та імбиру. Карантин приніс-таки зміни: ятки, де торгують стравами, працюють «streetfood»: отримав їжу – ходи з Богом! Ні столиків, ні пристановища, аби сісти, розслабитися, роздивитися навсібіч. Прикро? Так. Незручно? Звсно… Навіть на утиски схоже, але що вдієш – вимоги карантину. Десь близько чую: «Happy New Year!» Іноземці. Знайомимося, і вони – можливо, з чемності чи з бажання зробити приємність – запевняють, що в Києві ялинка красивіша за Лондонську…

З піднесеним настроєм іду Володимирською вулицею, і тут чую розмову, до болю знайома манера невдоволення всім світом… Середнього віку пара ділиться між собою роздратованістю: «Єхалі так долґа,.. єлі пріпаркавалісь,.. а тут даже пахадіть нормальна ніззя…» От Вам і «разніца»: діти у захваті, іноземцям подобається, а «міру», як завжди у нас – усе не так…

Мудро писав поет: кожній миті нема вороття... Тому, добірне товариство, столичне і на гостину до святкового Києва прибуле: побувайте біля головної ялинки країни! Зважайте на вірус і на карантинні застороги, але обов’язково знайдіть нагоду помилуватися нею: вона справді казкова!

З Новим роком! Дай Боже нам і Україні!