Очевидний факт: росія систематично перекручує факти. Заявляє: мовляв, «нас там нє било», і суне ордою на наші території. Поширює вкиди на кшталт «українці не воюють, це все американці», намагається знецінити мужність, відвагу наших оборонців.

Що ж робити, аби у час відплати світ вірив не їхній підлій брехні, а бачив правду? Фіксувати. Передовсім, робити фото, відео, збирати свідчення очевидців… Саме тому документалістика нині така надважлива.

Днями «Синя зала» столичного Будинку кіно зібрала тих, хто прагне занотовувати українську реальність засобами документального кінематографа. Режисер Ангел Ангелов провів авторський майстер-клас «Документалістика на грані»: ділився досвідом роботи з військовими.

До війни він мав кілька проєктів у жанрі документального екстриму: досліджував і фільмував покинуті, закриті, важкодоступні, приховані міські об’єкти. Створив серію документальних фільмів «Insiders Project» та фільм «Байконур. Вторгнення».

– Наша мета була проникнути, дослідити та непомітно покинути це місце, ніби нас там і не було, – ділиться режисер.

З початком широкої війни Ангел Ангелов мобілізувався до 12‑ї бригади спеціального призначення «Азов». Там створив документальну трилогію мініфільмів «Рекрут», а також стрічку про Сили спеціальних операцій «Етос. Тінь вовка».

Ці роботи стали темою обговорення на зустрічі з кіномитцем.

… Другий епізод трилогії «Рекрут» розповідає про випробування, які проходять новобранці, перед тим як скласти присягу. Режисер зізнався: так занурився в сюжет, що, здається, почав відчувати наміри хлопців. Коли рекрути проходили тест на витривалість, він був з ними. Якоїсь миті хтось із бійців вигукнув рядок із «Молитви українського націоналіста» і текст підхопили інші. Якби не камера, цей емоційно дуже сильний момент не вдалося б зафіксувати.

Найбурхливіше обговорення викликав фільм «Етос. Тінь вовка», в якому йдеться про будні спецпризначенців.

– Камера завжди дивиться на них трохи знизу, як на атлантів, – зазначив пан Ангел.

Та перш ніж увімкнути її, режисер мусив завоювати прихильність воїнів, стати для них «своїм». Це допомогло навіть знайти точну назву для фільму. У розповідях вояки часто вживали фразу «етос бійця». Ангел тоді не знав значення цього слова, йому воно здалося схожим на «епос». Лише згодом дізнався, що йшлося про сукупність людських моральних цінностей. Так склався пазл – і це слово стало «чоловим» у назві.

Дві з половиною години майстер‑класу промайнули непомітно. Кожен виносив із залу свій набуток: відкриття цікавих фактів, перелік фільмів для перегляду, бажання й собі спробувати знімати. В цьому, як на мене, велика користь таких зустрічей. Кінодокументаліст відтворив атмосферу, в якій на екрані народжується правда.