У цього документального фільму негероїчна назва  «Тато»,  хоча йдеться про полеглого під Дебальцевим Володимира Самоленка. Одного з перших добровольців батальйону «Донбас» друзі називали Вованом. Він був комп`ютерником, а на війну пішов у найзапекліші дні 2014 року.

У столичному кінотеатрі «Братислава» прем’єрний показ фільму представила співрежисерка Лариса Артюгіна з обєднання «Вавилон 13». Кіномитці документували події  Майдану, а потім слідом за хлопцями рушили на Схід писати літопис жорстокої війни.

–  Фільм «Тато» про конкретного героя, але ми робили його як подяку усім захисникам України, – говорить Лариса Артюгіна.

Щасливі картинки сімейного життя, навічно обпалені горем непоправної втрати. Донька героя Оля шукає могилу батька… А тут вона ще щаслива дитина і татусь, її найкращий друг, завжди поруч: у щоденних буднях і святкову пору, на веселій стрічі Нового року…  Тато дивом вижив в Іловайському котлі, був поранений, але знову повернувся на фронт. На свій останні життєвий рубіж. Якби не донька, він, можливо, так і залишився б у списках безвісти зниклих. Вона відшукала тата у безіменній могилі з написом «Захисник України 5749». Ще до кінця не вірячи у страшну втрату, Оля зустрічається з його бойовими товаришами, чує розповідь про останній бій Володимира…

Попри тяжке поранення труднощі окопних буднів  Володимир Самоленко ніколи не падав духом, підтримував побратимів добрим словом, жартами. І до останнього був по-лицарськи вірним обов’язку.

– Просто пробач, що він пішов, – щиро розраджують доньку батькові побратими. – Він пішов не від вас, він пішов на війну, бо там була його душа й серце… Там були хлопці, яких теж уже немає.

Оля Самоленко сподівається, що фільм приверне широку суспільну увагу до долі родин полеглих воїнів АТО.

– Тільки разом збережемо пам’ять про наших Героїв, найрідніших нам людей…