На сцені Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра – «Погані дороги». Шість історій про війну, режисерське трактування Тамарою Труновою відомої п’єси Наталі Ворожбит, проникають зашпорами під шкіру, лишаючись там надовго. Розповідь про людей, які живуть поруч із фронтом, але не завжди мають змогу обрати сторону. Про жінок і чоловіків, чия реальність розбита, як дороги Донбасу.

З перших хвилин вистави зникають чіткі межі між добром і злом. Тут нема ані героїчності, ані пафосу. Лише жорстка, незручна, але необхідна правда. Війна у сюжеті – це не вибухи, а тиша після них; це любов, яка зникає.

В центрі перебігу подій журналістка, яка приїхала на схід, щоб зібрати матеріал, а натомість стала заручницею поганих доріг, якими так бажала їхати. Вона проживає чужі історії, губить у цій сірій зоні орієнтири, відчуває, як легко втратити себе, коли довкола хаос.

Актори повною мірою занурюються в життя своїх героїв: пропускають крізь себе біль, розбиваються та руйнуються, як розбиті дороги, якими їм доводиться ходити. Довкола них втрата й порожнеча, які лишила війна. У їхніх голосах відсутність правдивого чи хибного. Межі тонкі, як тріщини на асфальті.

Тамара Трунова не нав’язує, вона дозволяє глядачеві самому пройтися цими дорогами. Вистава не дає готових відповідей, не вчить де хороше, а де погане. Але змушує відчувати, проживати глибоко, до болю. А тому не залишить нікого байдужим. Викликає біль, злить, засмучує, змушує думати, занурюватись у себе. І це означає, що вона потрібна. Аби серед чужих голосів та історій, хаосу в якому живемо й ми, відчути, збагнути, про що наш голос, наша історія, наші погані дороги.