Жіночий альманах «Перший вінок» знову повертається до читача. Виданий у Львові 1887 року, він яскравим прикладом єднання сестер увійшов до літопису українського фемінізму. Тепер відродженням видання заопікувалося невелике видавництво «Creative Women Publishing».

Багатою історією альманаху ініціатори поділилися  на недавньому фестивалі «Книжкова країна». Докторка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України Алла Швець повідала, як створювався «Перший вінок» зачинателькою українського фемінізму Наталією Кобринською.

– Сто тридцять сім років тому відбулася розмова між Наталією Кобринською  та Оленою Пчілкою, – почала розповідь науковиця. – Кобринська зверталася до неї: «Допоможіть створити цей культурний альманах! Допоможіть об’єднати жінок Галичини та Наддніпрянщини!». І Олена Пчілка відгукнулася. Вона дуже цікаво написала в листі до Кобринської: «І якою-то вдасться наша літературна продукція? І що то ми понаписуємо?».

У грудні цього року Україна святкуватиме важливу дату – 140 років українського жіночого руху. 8 грудня 1884 року в Станіславові Наталія Кобринська заснувала «Товариство руських женщин». Це була справжня революція в суспільній свідомості: на з’їзді українок у Галичині зібралося майже півтори стоні 150 жінок, які прагнули змін, активного залучення у суспільні справи. Наталія Кобринська вбачала в літературній праці притулок вільності, можливість самовиявлення через слово. Творення жіночого альманаху «Перший вінок», на думку Алли Швець, перетворилося на «символічне єднання під стягом літератури».

Втім саме «сплітання вінка» відбувалося важко, з перепонами.

– Новозасноване товариство розділилося, – веде розповідь пані Швець, – Були жінки, які хотіли вгодити тим патріархальним устоям. Кошти на фінансування збиралися і на різних вечірках, і на благодійних акціях. Але частина учасниць вирішила придбати за них срібний піднос для станіславівського єпископа Юліяна Пелеша. І що робить Кобринська? Вона вчиняє певний демарш: виходить з товариства та шукає підтримки у Франка. Саме він допоміг їй видати цей альманах поза товариством.

«Перший вінок» об’єднав під своєю обкладинкою майстринь слова з тодішніх двох Україн – підросійської та «австро-угорської»: 17 письменниць різного віку та різних станів друкувалися під редакторським наглядом Івана Франка. Проте Франко був не тільки редактором, але й, сучасною мовою кажучи, промоутером, адже брав альманах при кожній нагоді до Києва і там популяризував феномен жіночого сестринства.

«Перший вінок», як тоді зазначала письменниця, активістка українського жіночого руху Уляна Кравченко, став справжнім «документом життя української жінки». У його творах висвітлювалися найпосутніші питання жіночого буття: стосунки з чоловіками, проблеми жіночої долі, тілесність, початки нового жіночого руху, різні типи жінок та їхні психологічні особливості, а також економічний і соціальний стан української жінки.

Навіть тепер намагання перевидати «Перший вінок» наразилося на труднощі: в Україні його екземплярів майже не лишилося, а та установа, що мала у книгозбірні автентичне видання, в останню мить відмовилася надати його видавцям. За допомоги авторки передмови Нью-Йоркського видання ініціаторки таки розшукали екземпляр в бібліотеці ЛНУ імені Івана Франка. У «новому житті» альманаху видавці намагалися зберегти оригінальні риси. Додали лише осучаснені портрети авторок. І підготували про кожну есей, щоб читачі змогли детальніше ознайомитися з першими українськими феміністками.

Керівництво «Creative Women Publishing» вбачає в цій історії певний символізм: молоде феміністичне видавництво, яке теж має на меті розбудити жіночий дух через літературу. Для головної редакторки Ірини Ніколайчук перевидання «Першого вінка» є особливо важливим.

– Це видання, – наголошує вона, –  співзвучне з нами. Це фактично перший жіночий проєкт в українській літературі і один із найважливіших документів української жіночої літератури. Тому ми не могли пройти повз нього. На жаль, багато для кого із сучасників ініціатива Наталії Кобринської та Олени Пчілки виглядала маргінально. Тираж альманаху залежувався п’ять років на горищі у Франка, його ніяк не могли розпродати. Франко запустив цілу промоційну машину, щоб розповідати про «Перший вінок» усюди, де тільки можна було. Але поцінували його значно пізніше. Маленьким жіночим видавництвом ми так само маємо велику мету, як і Наталія Кобринська. Так само стикаємося з труднощами, які часом деморалізують, виснажують. Іноді хочеться опустити руки, але все одно продовжуєш рухатися вперед. Ця робота важлива не лише для нашого умовного кола, вона важлива для української літератури та культури загалом.

У листопаді альманах має з’явитися на полицях книгарень.