«5 Футів 4 ½ дюйми зросту, 8 стоунів, 4 ¼ фунтів ваги і геть плоскогруда. Вона крокувала у хапливому темпі, мала глибокий голос, і, за словами сучасників та знайомих, представляла себе в «джентльменській» манері»,
— Gentleman Jack: The Real Anne Lister (Movie Tie-In) Анна Лістер.

Вона відома своєю пристрастю вести щоденники, захопленнями альпінізмом і мандрівництвом та неабиякими знаннями вугільної справи, міцною діловою хваткою.

Щоденники, що лишила по собі Анна Лістер, охоплюють періоди з 1806 і до самої її смерті в 1840 році. Детальний відбиток понад трьох десятиліть її життя, що являють собою безумовно важливий для історії зріз епохи Регентства. В щоденниках Анна вельми відверто описує своє повсякденне життя, в тому числі і лесбійські стосунки, свою адміністративну і підприємницьку діяльність, і роботи з удосконалення Шибден-Холла — сімейного маєтку, який успадкувала від свого дядька. Її щоденники вкладаються в двадцять шість томів, містять понад чотири мільйони слів, і приблизно шоста їх частина присвячена опису інтимних подробиць її романтичних і сексуальних стосунків з жінками, а також роздумам про сексуальне і ґендерне самовизначення. Лістер часто називають «першою сучасною лесбійкою».

Коли дівчинці виповнилося сім, батьки відправили її вчитися до школи місіс Хейґс і місіс Четтл в Агнестейт, Ріпон. А вже з 1801-го і до 1805 року вона отримувала домашню освіту в преподобного Джорджа Скелдінга, вікарія Маркет-Вейтона. Тоді захопилася класичною літературою. В листі до тітки (3 лютого 1803 року) вона пише:

«Головна насолода для мене — моя бібліотека… Грецька історія приносить мені величезне задоволення».

Ще дитиною Анна бунтувала: справжня хуліганка. Її першим коханням стала Еліза Рейн — уродженка Індії, яка, втративши батьків, була відіслана своїм опікуном до школи Менор Хаус в Йорку. Батьки Анни не припиняли спроб дати їй належне виховання, і так само відправили доньку в Йорк. Але Анні з її живим умом і бунтівливою вдачею швидко набридла така освіта. І вона не раз заважала вчителям проводити уроки, демонструючи абсолютно «непристойну для дівчини поведінку», за що її, побоюючись «шкідливого впливу» на решту дівчат, переселили мешкати на горище.

Вважається, що саме Анна ініціювала їхнє з Елізою зближення. Дружні стосунки швидко переросли у романтичні, після чого обидві вони вирішили жити як подружжя. Принесли клятви, обмінялися каблучками, і поки інші дівчата ділилися одна з одною захопленнями і таємницями, Анна й Еліза ділили ліжко і життя. Міс Лістер присвячувала Елізі дещо зухвалі вірші, що мали свідчити про серйозність її почуттів.

Але ідилія тривала недовго: Анна була надто відверта та невгамовна, публічно демонструвала власні нахили і не стидалася цього, а згодом їхні з Елізою записки перехопив вчитель і це збурило скандал. Анну виключили зі школи і відіслали назад у Галіфакс.

«Марі, Марі, якби ти була зо мною, гадаю, я була б щаслива…» (Неділя, 18 лютого, 1821 року, Галіфакс).

В 1812 році Анна познайомилася з міс Лоутон (уродженою Белкомб), донькою лікаря з Йорка. Анні був 21 рік, а Маріанні — 22. Взаємна симпатія швидко переросла в роман. Упродовж чотирьох років вони достатньо легко знаходили час і місце для палких зустрічей. Але і ця ідилія завершилася: 9 березня 1816 року Маріанна вийшла заміж за Чарльза Лоутона. Заміжжя принесло їй матеріальний комфорт, статус і було необхідним, всіма очікуваним кроком. Для Анни ж це стало ударом. Утім їхній таємний роман і жваве листування з використанням придуманого Анною коду продовжувалися ще десятиліття.

«Вона сказала, що я уявлення не маю, що вона відчуває; не розумію її неприязні, її жаху перед всім неприроднім. Я відповіла, що розумію її. А потім зазначила, що моя поведінка і мої почуття цілком природні в моєму розумінні. Адже вони продиктовані не повчальною мораллю, не надуманими міркуваннями, а лишень інстинктами». (Середа, 17 вересня 1823 року, Скарборо).

Анну глибоко ображало ставлення коханої, бо та все більше й більше занурювалася у світське життя, чого вимагав і її статус дружини містера Лоутона. У щоденниках Анна називала сей шлюб «законною проституцією».

Їхні стосунки лишалися прохолодними, проте фінальної крапки не було — 1825 року Маріанна навіть спробувала знову зблизитися з Анною. Підштовхнули ревнощі до французьких коханок Анни і, що вагоміше, занепокоєність власним майбутнім. Десять років шлюбу не привели до появи спадкоємця, а се означало, що по смерті містера Лоутона Маріана не матиме права на спадок. На той час Анна от-от мала стати заможною спадкоємицею свого дядька, і Маріанна вирішила переконати її у своїй любові й відданості. Денникові записи за вересень 1825 року засвідчують: Маріанні вдалося повернути прихильність Анни. Вони не тільки відновили стосунки, а й будували плани на майбутнє.

Проте після їхнього «другого медового місяця» все знову повернулося на старе: Маріанна — до чоловіка, Анна — до своїх коханок. Виношуючи підозру, що Маріанна бажала їхньохо возз’єднання тільки заради власної фінансової вигоди – коли Чарльз помре і лишить її ні з чим. Є, втім, припущення, що, ставши 1826 року господинею маєтку, Анна сама заборонила Маріанні переїжджати. Побоювалася, що явне зближення з утікачкою від чоловіка вплине на її репутацію як значної фігури Галіфакса.

В 1828 році, повернувшись після чергової мандрівки, Анна поставила

остаточну крапку у стосунках з Маріанною. І все ж таки ім’я Маріанни продовжує з’являтися у щоденниках — очевидно, вона була найважливішою жінкою в долі Анни.

Найважливішою, але не єдиною.

«Вгамувалася» міс Лістер майже сорокалітньою, коли після двадцятирічного роману і складного розриву ближче познайомилася з сусідкою міс Уокер. Повернувшись із Франції, Анна опікується справами маєтку. В 1826 році успадковує Шибден-Холл і стає однією з небагатьох жінок-землевласниць. Вправно керуючи землями, отримує немалі прибутки. Розбудовує Шибден-Холл — переважно за власними проєктами. В 1838 році навіть прибудовує до основної споруди вежу в готичному стилі, де розміщує бібліотеку.

Фінансова незалежність Анни Лістер дає їй простір і волю. Подорожі заводять її далеко від Галіфакса. Тимчасом по сусідству від її маєтностей на Анну чекає жінка, готова розділити з нею все життя.

Зустріч з Енн Уокер Анна згадує у ще у щоденникових записах 12 червня 1821 року: та наздогнала її на дорозі, проявила прихильність і запросила на чай. Легкий флірт покращив настрій Анни, вона, схоже, із посмішкою згадувала те їхнє знайомство:

«Вона явно не має нічого проти бесід зо мною і моєї компанії… Се тяжко — жити без жіночої компанії. Й аніж скучати без флірту, краще проведу ще годинку з сією дівчиною, яку якщо щось і вирізняє, так се добродушність».

Одначе знадобилося понад десять років, аби між ними спалахнуло щось більше ніж флірт.

Енн Уокер народилася 28 березня 1803 року в заможній родині Джона і Мері Уокер. Про її дитинство і навчання майже нічого не відомо. Ще з юності вона страждала періодичними нападами меланхолії і депресії. Подорослішавши, лишалася скромною і замкнутою. В 1830 році вони з Елізабет, її старшою сестрою, успадкували маєток батька, а також його торгову справу.

За два роки стосунків Анна й Енн нарешті обмінюються каблучками і навіть вінчаються в церкві Йорка, прийнявши спільне причастя. Для них сей обряд був актом засвідчення їхнього союзу перед Богом. Так, 1834 року в невеликій англійській церкві відбувся перший одностатевий шлюб.

Після вінчання Енн переїздить до Шибден-Холла. Разом з Анною вони володіють величезним масивом земель і спільним доходом у 5 тисяч фунтів, на той час могутнім капіталом. Се був поважний захист від обурених сусідів і пліток: суспільство було змушене терпіти їхній союз і підтримувати з ними добрі стосунки.

Це було тільки початком. Анна взялася розробляти власні шахти й успішно повела справи. Нечувана для жінки затія обурила багатьох чоловіків, що мали зі своїх шахт стабільні прибутки. Анна перейшла межу, вона вже грала на «чоловічому полі», де рискають капіталістичні хижаки і надто високі ставки. У відповідь їй почали отруювати життя.

Стосунки двох жінок узяв на приціл містер Роусон, кузен міс Уокер і головний конкурент Анни Лістер. Але замість того, щоб поступитися, Анна береться розробляти нову шахту. Встановила вигідніші ціни на вугілля, і вже містеру Роусону довелося відступати:

«Роусон сказав: «Я ніколи не терпів поразки від жінки». А я відповіла: «Аби вкласти вигідну угоду, потрібний розум. А розум не залежить від статі»».

20 червня 1839 року Анна й Енн покидають Галіфакс — їдуть на південь Російської імперії. В щоденнику є згадка про те, що Енн побоювалася цієї екзотичної мандрівки. «Але чого вона боїться? Смерті?» — роздратовано підсумує цю нотатку Анна. Не відаючи, що Енн тривожилася недарма.

Складнощі дороги і втома позначилися на стосунках пари. В щоденниках Анна не раз писала, як тяжко іноді лишатися в компанії Енн, наскільки нестерпна іноді її поведінка. Втім із записів помітно, що вона все ще відчуває відповідальність за дружину, що часом турбується про її здоров’я.

На початку серпня сталася прикрість: Анну вкусив кліщ. В неї піднялася температура, почалась лихоманка. Останній запис у щоденнику Анни датовано 11-тим серпня 1840 року — ймовірно, того дня і сталася пригода, що мала фатальні наслідки. Лихоманка, спричинена укусом кліща, виявилася смертельною. Анна Лістер померла орієнтовно 22 вересня 1840 року, у віці сорока дев’яти років.

Невідомо, що відбувалося в сі шість тижнів між 11-тим серпня і 22-гим вересня. Очевидно, про це могли повідати щоденники Енн Уокер, але їх знищили після її смерті. На щастя, щоденники Анни чекала інша доля.