Голосіївський ліс засипало снігом. Верхів’я дерев – під білою ковдрою. Пухнасті сніжинки лоскочуть тепле проміння ліхтаря. За гілками двох велетенських ялинок прозирають жовті віконця будинку. І голоси, ледь чутні, вечорові…. Колись зимовими вечорами господар цього дому Максим Рильський у затишній вітальні грів душу в добірному товаристві письменників, митців, науковців. Картини, ліжко, стіл, приймач, сервант з посудом, крісла, рояль, телевізор – нічого відтоді не змінилося.

А нині тут знову людно: зібралися шанувальники прекрасного на літературно-музичний вечір, приурочений 100-річчю відновлення незалежності Польщі та 220-річчю з дня народження геніального творця польської романтичної поезії Адама Міцкевича.

Проте наша розповідь не лише про незалежність і творчість, а й про боротьбу «двох душ» поета – української та польської.

Ця історія бере початок ще 1768 року в охопленій гайдамацькими пожежами Умані, де «за кров і пожари пеклом гайдамаки ляхам оддавали». Там повстанці захопили 14-річного учня католицького Базиліанського колегіуму Ромуальда Рильського. Очікуючи на страту, хлопчина виконав своє останнє бажання – заспівав православний гімн: «Пречиста Діво, мати руського краю!». Підлітка помилували за обіцянку служити Україні. Тоді, за родинним переказом Рильських, і відбулося навернення спольщеного шляхетського роду до українства.

Рильські володіли чималими маєтками на Київщині. З покоління в покоління родина переймалася питаннями українсько-польських взаємин. Одним із перших усім серцем прихилився до українства Тадей Рильський. Ще студентом разом зі своїм приятелем-поляком Володимиром Антоновичем Тадей запалився ідеєю зближення з простим українським народом. Вони ж і стали «хресними батьками» народницько-культурної течії, яка поширилася серед інтелігенції, діставши назву «хлопоманство». Саме тому Тадей відмовився брати участь у Польському повстанні 1860 року – вирішив служити тій землі, на якій народився й виріс.

З роками він на власні кошти збудував православну церковно-приходську школу та заснував публічну бібліотеку. Одружився з українкою із села Романівка Меланією Чуприною, яка народила йому сина Максима.

З дитинства Максим Рильський писав вірші українською і не пішов до польської гімназії, як його ровесники. Але все своє багатюще творче життя поета і перекладача ставився до польської мови особливо трепетно. Саме Рильський вписав у скарбівню вітчизняної літератури блискучі переклади Міцкевичевих поезій і його знаменитого героїчного епосу «Пан Тадеуш», над яким працював 40 років. «Бувають поети, які супроводжують нас усе життя. Таким поетом був і є для мене Адам Міцкевич», – зізнавався Максим Рильський.

У поемі «На узліссі» він уперше звернувся до творчості Міцкевича. У листах до Зерова ділився сокровенним: «Ви пишете про переклади з Міцкевича. У мене їх ще немає, а це тільки мрія моя перекладати «Пана Тадеуша», з котрим зв’язано для мене багато любих спогадів… Перекладання «Пана Тадеуша» вимагає, на мій погляд, може, ще більшої майстерності, ніж його ж сонети. Треба власне зберегти аромат, у котрому – все. Фігура Войського з рогом, суперечки про хортів, світла Зося – все це таке польське, таке міцкевичівське, таке своєрідне…».

Такими щирими думками про Польщу, про польських письменників і Міцкевича Максим Рильський ділився з друзям усе своє життя. «Я найбільше перекладав на українську мову твори Міцкевича… Керувався я у виборі речей для перекладання головним чином своїми уподобаннями, любов’ю до поетів та їх творів… Думаю, що перекладання польських поетів, зокрема Міцкевича, дало мені дуже багато як поетові – не тільки для вироблення і загострення мови і форми, але й для поширення творчих виднокругів», – писав до редактора польського часопису «Нова культура» Стефана Жолкевського.

… Цього вечора на честь Адама Міцкевича у світлиці Максима Рильського мовили щире слово директорка музею Вікторія Колесник, радник-консул посольства Польщі в Україні Яцек Гоцловскі, голова Польського освітньо-культурного товариства ім. Адама Міцкевича Ірена Гільова, головний редактор єдиної в Україні польськомовної газети «Dziennik Kijowski» Станістав Пантелюк, президент Спілки поляків України Антоній Стефанович, поет і перекладач Станіслав Шевченко, онук Максима Тадейовича Рильського Максим Георгійович. І величав піснями імена двох великих поетів хор «Tytti» коледжу Київського університету імені Бориса Грінченка під керівництвом Анни Кифенко та Христини Голян.

У вітальні поета лунає спів, за вікном мете хуртовина, а Голосіївський ліс гомонить славну історію двох душ – української та польської.