Минає час, нанизуючи футбольні події, і… знову накипає, і український футбол змушує писати про нього багато, але… неприємно. Цього разу відверто шкода київське «Динамо», яке має просто колосальні проблеми.

Спробуємо розібратися. Почнемо з персони Сергія Реброва, головного тренера славетної команди. Погодьмося: не вирізняється він особливими тренерськими талантами. Звісно, не такий, як Блохін,  але до рівня відповідності «Динамо» – як до неба. Можливо, бракує досвіду? Адже академічно «Динамо» діє ніби грамотно, але це гра за шпаргалкою, за інструкцією, геть позбавлена тренерської думки. Ребров-тренер – на вигляд такий собі зразковий майстер технічного училища, але не інженер і тим паче – не головний конструктор. На футбольному полі.

Проте заковика «Динамо» не лише в нинішньому головному тренері. Фундаментальна проблема команди – в системі менеджменту. Згадаймо сумний 2002 рік, коли помер Валерій Лобановський. Школа і система київського «Динамо» була цілком і повністю «заточена» під манеру гри столичної команди того часу: жорсткий пресинг, максимальні швидкості, дивовижна фізична кондиція і висока точність передач, переважно – вертикальних. Тому первісний варіант «спадкоємців Метра» не став несподіванкою. Хоча і тут нюанс: Лобановський був величиною не українською і навіть не пострадянською. Він був світовим футбольним функціонером та одним з найбільших футбольних теоретиків і практиків ХХ століття. Мав і своїх послідовників. Той же Марчелло Ліппі – переможець Ліги Чемпіонів з туринським «Ювентусом» і Чемпіонату Світу зі збірною Італії (не згадуючи й інші його перемоги). Зрозуміло, Ліппі тут лише «для прикладу».  Перелік славних прибічників тренерської школи Лобановського можна продовжувати до десятка.

Проте брати Суркіси пішли шляхом найменшого опору (вважайте, фінансових витрат): почали «штабелювати» звичайних епігонів, «конспектників» Великого тренера. Щоразу знижуючи вимоги: Михайличенко, Буряк , Дем’яненко, Сабо – вся плеяда «учнів Лобановського» залишила свій слід хіба що від п’ятої точки в кріслі головного тренера. Але, на жаль – без жодних значущих результатів для клубу.

І тут саме час звернути увагу на клубний менеджмент. Коли у клубу є стиль, тоді беруть тренера, який відповідає цьому стилю або сповідує схожий: це «Барселона», «Челсі», це «Баварія», яка навіть з Гвардіолою на тренерському містку була «Баварією», хоч і з відтінком «Барселони».

Але ж пан Суркіс (вже молодший) наплював на стиль і привів у «Динамо»… «ворога народу», «спартача» Юрія Сьоміна. Людину, яка сповідує кардинально протилежний футбол. Питання «спартаковості» Сьоміна між футбольними фанатами дещо дискусійне, та все ж його манера більше нагадувала наслідування Бєскова.  За логікою речей, під нього треба було перебудовувати і школу «Динамо», яка б відповідала побудові нової команди.

Все це спричинило низку гучних «провалів». Врешті-решт і власники клубу зрозуміли, що цей тренер таки «некондиційний». Звільнили і знайшли нового, але де? Там-таки, в Росії!

Поява в Києві Газзаєва для багатьох і досі – дивина, таємниця здорового глузду, покрита мороком. Кажуть, вибуховий за характером і склочний, він пересварився з половиною гравців і ті його «вижили». Єдине, за що дяка Газзаєву, – то це за Ярмоленка. Побачив у хлопцеві талант, дав шанс, обстоював навіть тоді, коли всі критикували «дерев’яного Андрюху». Але з мінусів – спроба побудувати гостроатакуючий і динамічний футбол, надміру пресингуючи команду, яка мала зовсім інший стиль. Або знову ж таки «каша» у футбольній академії. Чи чергові короткі перебудови і зміна тренерського процесу, які ніяк не йдуть на користь молодим гравцям у період становлення: переучуватися щороку при новому тренері – це завада для професійного зростання.

Про повернення Сьоміна скажу відомим висловом: в одну річку двічі… Зате потім – Олег Блохін, персональний трагіфарсовий «бенефіс» Ігоря Суркіса. Божевільний «фарт» володаря Золотого М’яча на ЧС-2006 допоміг Блохіну отримати цю роботу. Втім, ніхто не згадав його геть провальний відбір на Євро, деградацію і падіння в Першу лігу «Чорноморця» (на пару з Андрієм Балем, царство йому Небесне). Провал був настільки очевидним, що віра в Блохіна серед «динамівських» фанатів може викликати лише подив. Навіть піти по-чоловічому у нього не знайшлося гонору…

Але повернімося до Сергія Реброва. Його найняли нібито як ще одного «динамівця»-при-Лобановському». Однак, якщо простежити біографію Сергія Станіславовича (тренерську, звісно), то побачимо, що починав він у російському «Рубіні», у Бердиєва. Там здобував перші навички футбольної тактики і свій базовий стиль. Не був офіційно помічником тренера, але в його інтерв’ю звучало постійно: саме в «Рубіні», мовляв,  «точив»  тренерську майстерність. Там познайомився із Раулем Ріанчо. Потім «динамівська» молодіжка, але …

Ребров сповідує абсолютно не «динамівський» стиль. Його співпраця з Ріанчо – це ніби спроба спарувати іспанський футбол з «рубіново-бердиєвством». Вийшла «печалька». Особливо, коли пішов Ріанчо, і блискучий «відмінник» Ребров залишився сам на сам із суворою реальністю футбольної практики.

Сумно, але факт: в «Динамо» останні 2 роки системно розвалювали клубний менеджмент. Зумисне чи ні? Очевидно, не зумисне. Схоже на звичайне управлінське недоумство. Постійне переформатування і перекроювання клубу; головні тренери, стиль гри яких конфліктував з підготовкою клубної академії, жахлива трансферна політика останніх років створили цілковито деструктивну і самопожираючу систему, яка, на жаль, відновленню не підлягає.

Сьогодні для пана Суркіса важливо одне: взяти грамотного тренера (не обов’язково іменитого) і створити команду з нуля. Кучук, Вернидуб, Санжар – це тільки троє фахівців, які спали на думку, з потенційного списку тих, хто із задоволенням прийшов би в «Динамо»: налагодив би роботу з клубною академією й ефективним трансферним менеджментом, та й зрештою зміг би результативно працювати навіть без мільйонних капіталовкладень.

А ще ж є чудовий Мирон Маркевич, чиї майстерність і фінансові апетити на трансфери цілком підйомні для киян. «Динамо» нині вкрай потрібна саме тренерська команда, якщо клуб пішов шляхом економії коштів. Тільки відновлення роботи зламаного механізму дозволить «біло-синім» відновити колишню славу «видатного клубу».

А поки що чуємо лише клятви і запевнення. Короля на смертному одрі.