Двоє песиків завзято кружляють біля візочка, в якому усміхнене хлоп’я. 10-річний Сашко пестить кудлатого коллі Рея, а слухняний королівський пудель Дара облизує Сашкові рученя.  Інструктори-дресирувальники, спеціалісти-анімалтерапевти, кінологи, які пов’язали своє життя з собаками запевняють: якщо гладити собаку хоча б 10 хвилин щодня, це врівноважує серцебиття. Але чи щасливий Сашко? І як бути тим дітям, які не мають улюбленого песика, проте не встають із візка?

На 8-у місяці вагітності Марія Корява почула ніби присуд жахливі слова: «Ваша дитина ніколи не стане на ноги». Сашко зростав. За плечима лишалися десятки різних методик лікування, які допомагали хлопчині лише в адаптації. Батьки навіть купили Сашкові собаку, але вивчити її до рівня каністерапевта не вийшло, забракло коштів. «Моєму сину подобаються тварини. Окрім собаки, з нами живуть рибки та кіт».

Каністерапія – це вид лікування та реабілітації людини за допомогою спеціально відібраних навчених собак під наглядом кваліфікованих фахівців. «Вона творить чудеса, адже собаки наївні і відкриті, як діти, тому швидко йдуть на контакт», – запевняє Марія, лагідно торкаючись руки Сашка.

Проблему сприйняття соціумом «особливих» дітей не з чуток знає і гештальт-терапевт, ведуча терапевтичних груп, кінолог, інструктор з підготовки собак спеціального призначення, співробітник спецслужб, суддя національної категорії Кінологічної спілки України Олена Ліманська-Клімова з Харкова: «Нас батьки не долюбили», – часто чую з уст дітей. Але кохання, як цукерка: однієї буде замало. Тому ми отримуємо кохання від інших: партнерів, друзів, колег і так само від собак. 4 рази на тиждень я працюю в басейні з особливими дітьми, вирішили разом з колегами об’єднати індивідуальні заняття з групою. Батьки багатьох дітей відмовилися йти на контакт з особливими дітьми і взагалі з цим миритися. Поведінка страуса, як на мене. Думають, що заплющили очі й нічого нема! Але треба боротися, треба допомагати таким дітям. Колись до мене прийшла бабуся з хлопчиною, в якого загинули батьки… Він місяць не розмовляв. Спершу я не знала, що мені робити, він зовсім не хотів гратися, іти на контакт. Але потім я взяла з собою своїх собак і… через 3 заняття, хлопчик питає: «А можна її погодувати?» Бабуся просто не втрималася від сліз!»

Киянка Олена Мельничук, директор УДЦ «Лармон», керівник проекту «Каністерапія», інструктор-дресирувальник, суддя з кінологічного фрістайлу, вже шостий рік вчить свою віддану чотирилапу подругу допомагати діткам. «Я взяла Дару, коли їй було 3 місяці, виховувала спеціально для каністерапії. Інший мій собака, як на мене, для цієї справи не придатний, хоча був дуже відкритий й увесь двір знав мене через його бажання знайомитися. Собака повинен бути в нейтральній позиції з людиною: якщо з ним хочуть гратися, він грається, якщо ні – то навпаки». В 1989-му Олена виграла королівського пуделя, а 6 років до того зі своїм собакою вперше виступала перед публікою, де були особливі діти. З того й почалася її історія каністерапії.

І хоча цей напрям лікування зовсім молодий та новий в Україні, вже є багато зацікавлених в подальшому її розвитку. З 2015 року Кінологічна спілка України активно співпрацює з УДЦ «Лармон» і Реабілітаційним центром «Майбутнє» та оголосила тестування «Первинна перевірка собаки на придатність до навчання на «собаку помічника або терапевта», що відбулася у рамках міжнародних виставок собак «Золота пектораль-2016», «Злато скіфів – 2016», «Софія Київська – 2016». Як коментують спеціалісти, на тестуванні головне лише психічний настрій собаки, а не її набуті навички, адже не кожна собака підходить для навчання каністерапії, незалежно від породи.

«Зараз ми намагаємося розпочати масове тестування собак для каністерапії. Звичайно, потрібно готувати спеціалістів, які будуть спілкуватися з собаками та дітьми, готувати самих собак. Не обійтися в цій справі без психологів, які допоможуть краще зануритися в каністерапію. На жаль, нині таких курсів в Україні ще нема, але люди, які хочуть цим займатися можуть навчатися на кінологів», – коментує інструктор-дресирувальник КСУ та УДЦ «Лармон» Олена Гончар з Києва.

Вона вважає, що собака повинен бути безпечним, мати врівноважену психіку і міцну нервову систему. Олена виховує дві собаки, одна з яких стала каністерапевтом. Рею нині 7 років, а працювати з дітьми почав ще в 3…

«Скажу чесно: вдягаю офіційний одяг лише у товариство дорослих, –  зізнається практичний психолог спеціальної школи-інтернату №26 для дітей з вадами розумового розвитку м. Києва Таїсія Стаховська, –А коли йду до дітей – завжди знімаю офіціоз: маю бути ближчою до них. Ніхто досі не може назвати конкретних методів допомоги дітям, які мають тяжкі невиліковні хвороби, тому наша школа експериментальна, з молодим педагогічним колективом. Спілкування допомагає дітям відкритися світові. Охоче започатковуємо новації,  зокрема каністерапію. Школа плідно працює з батьками, щоб разом навчити діток отримувати насолоду від життя».

Кожного року в столиці збираються дитячі спеціалісти, фахівці з підготовки собак-терапевтів, психологи, соціальні працівники, вчителі-дефектологи, представники громадських організацій та батьки дітей з обмеженими можливостями – щоб об’єднати зусилля для розвитку каністерапії.

…Мокрий холодний ніс торкається дитячої долоні… Дитячі очі упіймали для себе щось цікаве… Це не смаколики з татової кишені, не яскраві іграшки, не самотній візок у кімнаті… І щаслива усмішка Сашка змушує Дару та Рея весело крутити хвостами! Напевне, це і є лікування любов’ю…