Десятирічний Йоханнес Бетцлер живе в Берліні і радіє щасливому дитинству. Попри те, що випало воно на кінець Другої світової війни. В Йоханнеса чудова мама Розі, яка його дуже любить, хоча постійно десь затримується. Йоханес має довірливого, пухкенького друга Йоркі. Але найкращий уявний друг Йоханнеса – Адольф Гітлер. Бо він скрізь і в усьому підтримує хлопчика. Навіть пропонує йому викурити цигарку.

Джоджо, так по-дружньому називають Йоханнеса приятелі, на вихідні їде до дитячого військового табору, де вчать бути справжніми арійцями і розповідають, що євреї – страшні монстри з рогами і лускою. Але якось у таборі стався неприємний інцидент, і хлопчика повертають додому. І він випадково виявляє схованку, а в ній Ельзу. Єврейську дівчинку, якій судилося докорінно змінити його уявлення про навколишній світ.

Сюжет фільму «Кролик Джоджо» – невибагливий, щирий, а тому передбачуваний. Фільм по вінця наповнений природнім гумором, щирістю і ніжностю. Густо замішаними, щоб «розбавити» прогнозований печальний фінал. Якщо на початку фільму важко втриматися од сміху, то наприкінці з трудом стримуєш сльози.

За сюжетом головний герой кінострічки спілкується з уявним другом Адольфом, якого… ніхто більше не бачить. Такі собі рецидиви дитини, відірваної від реальності. Але що далі, то кардинальніше міняються їхні уявні стосунки. Якщо спершу це цілковито безтурботна дружба, з жартами про обід у єдинорога, то згодом, коли Джоджо стикається навіч з реальним світом, його уявний Адольф стає злим і деспотичним. По суті режисер показав, як догорає ілюзорний світ дитинства звичайного юного громадянина Рейху: фарисейство дорослих, спотворений ідеологічною маячнею дитячий світ, недомовки… Звідси тривога, тяжке відкриття реалій, болісні думки і відчуття.

Новозеландський кінорежисер Тайка Девід Вайтіті не тільки зрежисував фільм, але й зіграв у ньому роль Адольфа, уявного друга Джоджо. Своїм унікальним акторським почерком він привносить у сюжет приск безумства і неадекватної адекватності. Завдяки цьому маємо окреме задоволення спостерігати, як пластично змінюється цей демонічний образ.

У начебто невибагливому сюжеті «Кролика Джоджо», за іскрометним гумором глибоко корениться надсерйозна проблематика. Сміх і гумор поступово осідають, немов курява від вибуху фугасу. І вдумливий глядач уже бачить аж геть не легку, не розважальну історію. Драму втрати дитячих ілюзій, дорослішання, зрештою болісного набуття віри в ідеали добра і людяності.

«Кролик Джоджо» був номінований на премію «Оскар» 2019 року. І став її лауреатом за найкращий адаптований сценарій.