Хтось переконаний, що ця суспільно-політична течія має на меті пригнобити чоловіків. А дівчата та жінки, які підтримують ідею рівності прав, часто соромляться назвати себе феміністками: бояться глузування тих, хто не тямиться на завданнях цього руху.

Він виник наприкінці XIX століття. Піднявся першою хвилею суфражисток, учасниць суспільно-політичного руху за виборче право для жінок. Згодом перетворився на жіночий визвольний рух – другу хвилю боротьби, вже за соціальну, правову, економічну рівність жінок і чоловіків, за право контролювати народжуваність, за припинення сексуального насильства проти жінок.

Сучасний фемінізм продовжує другу хвилю: активно бореться із ґендерними стереотипами та ґендерною нерівністю, виступає за репродуктивні права, за право жінки отримувати рівну з чоловіками платню, за фізичну недоторканість і психологічну цілісність жінок.

– Фемінізм поділяється на декілька напрямів: інтерсекціональний, радикальний, ліберальний, культурний, – пояснює Маргарита Новицька, студентка фахового коледжу «Універсум» столичного Грінченкового університету. – Але більшість провідних ідей однакові: досягнення рівноправ’я, подолання дискримінації, насилля.

Маргарита – фем-активістка, намагається популяризувати тему фемінізму на власних сторінках соцмереж.

– Для мене головний мінус фемінізму – подвійні стандарти: феміністки беруть на себе занадто багато, – опонує дівчині студент Києво-Могилянської академії Валентин Ступак (так назвався – не погодився розголошувати особисту інформацію). Він не підтримує цей рух у сучасному його прояві через власні переконання:

– Нині фемінізм бореться суто за привілеї для жінок, а не за рівноправ’я. Наприклад, у ситуації, коли влаштовуватимуться на роботу чоловік та жінка і роботодавці віддадуть обґрунтовану перевагу чоловікові, – феміністки здіймуть ґвалт про «сексизм». І будуть «булити» компанію, не розбираючись у ситуації.

Фемінізм – не мізандрія

А суспільство виношує свій стереотип: якщо жінка феміністка, доконче має ненавидіти всю чоловічу стать. Згадується скандальний лист телеєвангеліста Пета Робертсона, який той надіслав виданню «The Washington Post» у 1992 році: «Феміністський порядок денний не про рівні права для жінок. Це про соціалістичний, антисімейний політичний рух, який спонукає жінок залишати своїх чоловіків, убивати своїх дітей, займатися чаклунством, руйнувати капіталізм і ставати лесбіянками».

Насправді, фемінізм не пропагує ненависть до чоловічої статі і не змушує жіноцтво кидати чоловіків.

– Мені не важливо, якої статі мій співрозмовник, якщо з ним цікаво проводити час, – так відповіла Маргарита на запитання, чи впливає те, що вона підтримує ідеї руху за права жінок, на її ставлення до хлопців. І резюмувала: – Ні, не впливає.

Проте багато жінок самі неправильно трактують ідеї феміністичного руху, створюють негативний, спотворений образ мізандрії.

Валентин Ступак зізнався, що неодноразово відчував погане ставлення до себе дівчат, які активно обстоюють права жінок: «Деякі з них обирають шлях ненависті до чоловіків».

Та чи можна судити про цілий суспільно-політичний рух лише за невеликою групкою тих, хто й сам не розуміє його істинних ідей?

«Феміністка? Іди й далі показуй груди!..»

Є й такий доволі поширений суспільний стереотип: якщо дівчина підтримує боротьбу за права жінок, вона обов’язково бере участь в акціях протестів, під час яких жінки оголюються. У свідомості багатьох є й готова ілюстрація: скандальний громадського руху «Femen» («Фемен»), епатажні випади його учасниць. Та чи про фемінізм цей «Фемен»?

«Фемен» і справді спершу боролася проти дискримінації жінок. Проте нині активістки цього руху не вважають себе «феміністичною організацією». А феміністки, у свою чергу, відмежовуються від «Фемен». Кажуть, це рух, заснований на сексизмі, який не має нічого спільного з ідеями фемінізму.

Чи потрібен фемінізм у XXI столітті?

Не всі, звісно, погодяться, що фемінізм донині актуальний. Пояснюватимуть що нинішнє суспільне становище жінки не порівняти із тим, що було давно колись. Що нинішня жінка має всі права, за які боролися перші феміністки.

Все це так, але насправді наш світ обсіли кричущі глобальні проблеми ґендерної нерівності.

–– Досі звична дискримінація за ознакою статі, – наголошує Маргарита Новицька. – І болюча проблема насилля (як фізичного, так і психологічного, приміром, у Росії навіть немає закону, який би карав за домашнє насилля). Становище жінки в країнах мусульманського світу теж залишається жахливим. Є країни, де заборонено аборти. Цим сумний список утиску прав жінок, на жаль, не вичерпується.

– Фемінізм досі актуальний, – погоджується і Валентин Ступак. – Є цілком виправдані течії всередині цього руху, такі як боротьба з домашнім насиллям або підтримка самотніх жінок.

До проблем, які варто викорінювати, можна віднести і небезпечні звичаї: скажімо, жіноче обрізання, яке калічить молодих дівчат. Воно досі практикується в Ефіопії, деяких районах Дагестану, у Філіппінах, Малайзії… загалом у понад 30-ти країнах. Без медичних показань.

У полі зору сучасних феміністок – проблема сексуального насилля над жінками, адже часто у зґвалтуванні винуватять саму жертву: мовляв, була виклично вбраною, поводилася зухвало, тому сама й «напросилася». Послідовниці феміністичного руху одностайні у думці: насильник – завжди злочинець, а правила поведінки, які могли б уберегти від зґвалтування, – міф.

Та й проблема домашнього насилля досі гнітить суспільства. Бороти це явище теж покликані сучасні феміністки. Попри закони (часто неефективні), суспільство саме повинно звертати увагу на існування домашнього насилля та протидіяти йому. Наприклад, створювати центри допомоги жертвам. А жінки не повинні терпіти знущань.

І вони ж таки особисто мають вирішувати народжувати чи ні (саме тому нині такі активні протести проти узаконеної заборони абортів у Польщі). А згадати проблему нерівної оплати праці чоловіків та жінок. Чи звичаї деяких народів видавати заміж дівчинку-підлітка, не спитавши її згоди.

Не тільки для жінок

З упевненістю можна сказати, що цей міф давно розвіяний. Усе частіше до кола тих, хто підтримує фемінізм, долучаються і чоловіки. Є навіть глобальний рух HeForShe, в якому беруть участь і чоловіки та хлопці, котрі підтримують ідеї ґендерної рівності. Такий проєкт існує і в Україні, його координаторкою є Ольга Дячук, а відомими учасниками – Дмитро Шуров («Pianoboy»), Роман Вінтонів (псевдо «Майкл Щур»), Тарас Тополя, Сергій Бабкін та інші.

Серед профеміністів (їх іще називають «феміністами») – такі знаменитості, як Бенедікт Камбербетч, Деніел Редкліфф, Джон Ледженд, Раян Гослінг, Марк Руффало, Деніел Крейг, Джеймі Фокс, Ештон Кутчер, Едді Редмейн, Джастін Тімберлейк та інші.

Бути чи не бути?

– В Україні фемінізм затребуваний, бо до рівноправ’я нам ще далеко, – вважає Маргарита Новицька. – У нас досі процвітає патріархальна орієнтованість на чоловіків.

– Фемінізм потрібен в Україні як підтримка для жінок, котрі дійсно потерпають від чоловіків, або як підтримка для самотніх жінок, – зазначає Валентин Ступак. – А в іншому у нас цілковите рівноправ’я.

Справді, порівняно з громадянками деяких держав українки мають більше прав. Наприклад, стаття 126 Кримінального Кодексу України передбачає покарання за домашнє насилля. Та чи може «перспектива» 240-годинних громадських робіт спинити домашнього тирана, який підняв руку на дружину? Навряд. Як і арешт до шести місяців (більші терміни призначаються лише в тяжких випадках).

До цього ганебного явища варто додати і дискримінацію в оплаті праці. За результатами моніторингу третього кварталу 2020 року, середньомісячна зарплатня жінок в Україні на 22% менша, ніж у чоловіків. Про це повідомляє видання «Слово і Діло», посилаючись на дані Держслужби статистики України.

Годі й говорити, що деякі роботодавці на співбесіді запитують, чи має жінка дітей, чи вона у шлюбі, хоча навряд чи про це питають у чоловіка.

– Моя мати має технічну освіту, проте її не призначають на посади, які відповідають її кваліфікації: там тільки чоловіки, – наводить приклад ґендерної нерівності Маргарита.

– Жінок в Україні не пригнічують за статевими ознаками, – не погоджується Валентин. – Незалежно від статі, в усіх є рівні можливості влаштуватися на роботу та отримувати гідну заробітну плату. Можливо, в окремо взятому колективі і можуть бути якісь прояви ґендерної нерівності, але це радше прикрі винятки.

Кожен зробить свій висновок чи підтримувати цей рух, але пам’ятаймо: фемінізм – не про ненависть до чоловіків і не про бажання не мати дітей. Фемінізм – це боротьба з нерівною оплатою праці, ґендерними стереотипами, з будь-якими проявами насилля. З усім тим, що суперечить базовим нормам Загальної декларації прав людини. Яка, зокрема, чітко стверджує: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах».