Кожна мама – це цілий світ, зі своїми радощами, болями, мовчанням і словами, які ми іноді так і не встигаємо почути. Творці фільму «Ну мам» під орудою режисера Олега Борщевського спробували зупинити час, аби пильно вдивитися у ті світи, які формують нас із дитинства й залишаються з нами назавжди. Олег Борщевський відомий умінням працювати з багатоголосими історіями та створювати кіно, що одночасно розважає й змушує замислитися.

Продюсер стрічки Євген Таллер зізнається: 18 днів знімального процесу в Києві стали справжнім випробуванням. «Команда, – зазначає, –  працювала між повітряними тривогами та обстрілами, доводилося зупиняти знімання, але завдяки Збройним силам України ми це зробили». Справді, українське кіно тепер народжує не лише творча енергія, а й мужність і стійкість.

В основі фільму шість оповідок про мам. Різного віку, характеру та соціального статусу. Ці кіноісторії, власне, і єднає материнство, зріднюють діти. У когось вони малі бешкетники, які випробовують терпіння. У когось –  дорослі, які вже самі стають опорою батькам. У кожній історії простежується конфлікт поколінь. Більшою чи меншою мірою. Спалахують причаєні роками образи, тривають незавершені суперечки, а іноді й оте мовчання, яке болить більше за різкі слова. Попри позірну світлість, легкість, яка межує з казкою, фільм порушує важливі теми: емоційна залежність, складність діалогу між батьками й дітьми, невміння вчасно сказати «пробач» чи «дякую». Але режисер вкрай чутливий до тієї межі, за якою інша стилістика, інше кіно. В його історіях напруга часто знімається словом, жартом, комічною фабулою, зрозумілим дітям і дорослим. Це справжнє сімейне кіно, де перемагає «добром зігріте серце». Цю душевну атмосферу створює акторський склад, справді зірковий: легендарна і невичерпна Ада Роговцева. Славетні Наталя Сумська, Ахтем Сеітаблаєв, Олеся Жураківська, Остап Ступка. І вже добре знані шанувальникам українського кіно Катерина Кузнєцова, Ганна Кузіна, Дмитро Павко, Олександр Ярема. Свою харизму додала й Олена Кравець, відома глядачам за «Кварталом 95». Це поєднання досвіду й нової енергії створює відчуття живої, багатоголосої розмови.

Світла, оптимістична комедія, яка віє казкою дитинства, вийшла на екрани, щоб нагадати нам про найважливіше: про душевний діалог із тими, хто дав нам життя. І про велике вміння бути вдячними дітьми. Красномовно, символічно для кіно, що народжується у часи війни, між сиренами та обстрілами.