Вчора був останній футбольний поєдинок збірної України на чолі з її головним тренером Андрієм Шевченком, який я дивився. Тепер доти, поки цього по-королєвськи вицігорного метросексуала, цього модельного панича із крісла коуча збірної не турнуть, не виметуть відповідною мітлою, – на стадіон я не ходок і телевізор не вмикаю! Бо – «доколє!», як кажуть за «порєбріком».

Для кого вчора грала наша збірна?

І не тільки вчора.

Для братів Суркісів, для Павелка, для українських парламентарів і урядовців? Чи, може, для того ж таки «великого» тренера Шевченка? Якщо так – то вони такого футболу заслуговують. Але для мільйонів українських вболівальників, тонких знавців і гурманів, те вчорашнє примітивне катання м’яча, той «театр на подолє» –  по суті наруга і вселенська ганьба.

І не тому, що програли, а тому, що грали нездало. Наплювавши на  тих, хто був на стадіоні, хто платив гроші за футбол,  а подивився чи то цирк, чи балет.

Порядний головний тренер після такої з дозволу сказати «гри» подав би у відставку. Але таке може бути де завгодно, тільки не  в Україні. У нас скоріше після такого футболу тисячі вболівальників порозбивають вдома телевізори, перш ніж  Шевченко спроможеться визнати свою тренерську непрофесійність.

Мені цікаво, що робив свого часу «Шева» в Англії, окрім того, що нидів на лаві запасних «Челсі»? Невже він, дипломований і такий «великий» тепер тренер, тоді навіть не усвідомив, не видивився в їхньому телевізорі очевидного? Що, скажімо, британські футбольні команди – навіть не в Прем’єр-лізі, а звичайнісінькі дворові – ні хвилини не стоять на місці і не снують «пішака» футбольним полем, а всі 90 хвилин «літають», ніби дзьобнуті смаженим півнем. І біжать, що характерно, уперед, до чужих воріт, а не грають половину матчу в пас із П’ятовим.

Через те там трибуни переповнені. Бо футболісти грають для вболівальників.

Як можна забити і виграти без бою? Як можна виграти, тупцюючи пів-матчу на власній половині поля? Як можна виграти гру чи змагання у підгрупі за вихід у фінал світової футбольної першості, коли Шевченко зібрав половину команди «переляканих»? А, може, сам їх і налякав, бо ті на чужу половину поля прокрадалися напуджено, ніби за лінію фронту? Дісталися сяк-так до «кругляка» посед «Олімпійського» – і знову задки-задки, до рідних воріт…

І це ж усе, схоже, – тактична настанова головного тренера! Бо жодних інших об’єктивних причин такої безпорадної гри команди нема та й не може бути. Я вже не кажу про виконавців, про те, як їх добирають і розставляють. Дехто бігав з вікритим ротом і заплющеними очима… Це ті, про яких кажуть, що вони молячись лоба розквецюють… А водночас або в запасі сиділи, або взагалі поза заявкою були оригінальні виконавці. Той-таки Зінченко чи Циганков…

Словом, прощай, футболе!

Принаймні доти, поки там кермує той, хто «права купив, а їхать не купив»…