Там, де людяне чинить опір навалі владного зла, звичайна людина опиняється у жорнах свавілля.

Його звали Мусій Дмитрович Сірик. Народився в 1870 року, скінчив земне життя 1934-го. Мій прадід.

На його роки випали Столипінська реформа, Перша світова війна, більшовицький переворот 1917 року, і колективізація. Остання стала фатальною у його долі. Він мешкав у селі Володькова Дівиця, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту колишньої Російської імперії. Звичайний селянин-хлібороб після Столипінської реформи викупив у княгині Долгорукової чималий шмат землі, на якому заснував власне хутірське господарство.

Мав велику сім’ю: дев’ятеро дітей. Всі вони працювали на цій землі, а на сезонні роботи наймали працівників. Справи в господарстві йшли так добре, що про господаря Мусія Сірика писала періодична преса. Полтавський журнал «Хуторянин» надрукував цикл статей, в яких досліджували досвід господарювання Мусія Дмитровичем, ставили його в приклад іншим. Він займався не лише хліборобством, а й тваринництвом, досяг і тут значних успіхів.

Усе змінилося після більшовицького перевороту 1917 року. Нова радянська влада обізвала Мусія Сірика «куркулем», одібравши значну частину реманенту, худоби, землі. На всю велику родину залишили 2 корови та коня. Але новоспечені правителі не вміли працювати на землі, бо були п’яницями та ледарями. Тому й господарів-селян спершу не обдирали до нитки – залишали, щось у їхній господарці, щоб ті могли обробляти ниву і давати хліб державі. Мусій вороже ставився до колективізації і не сприймав колгоспного ладу і говорив про це відверто. Про що і посвідчив «куди слід» голова сільради: у справі, яку каральна машина ДПУ згодом завела на прапрадіда, є цей донос. Загалом в цій папці зібрано 14 доносів, які написали на Мусія Сірика його ж односельці. Це сталося навесні 1929 року. А потім Йосиф Сталін написав статтю, про те, що з «кулаком» треба покінчити остаточно. Прапрадід висловлював думки, що колективізація та колгоспний лад веде до голоду. Напророквав: страшний Голодомор настав через три роки.

А за «злочини» сфабриковані у цій справі «трійка» присудила Мусієві 10 років концентраційних таборів (в той час ще не було нацистської Німеччини з її Освенцімом і Бухенвальдом, а СРСР уже ряснів концтаборами). Але потім це покарання замінили на три роки висилки на Північ. Прапрадід відбув покарання, і повернувся додому. Здавалося б, можна спробувати жити далі, проте не вдалося. Місцеві «активісти» були здивовані тим, що він вижив на каторзі та повернувся. Мусія дуже жорстоко побили, відбили нирки. Його дружина Марія Стратонівна заступитися за нього, але отримала удар прикладом у груди. За два тижні після цього мій прадід помер. Прабабуся Марія ненадовго пережила чоловіка: від того садистичного удару прикладом у неї виникла пухлина.

Трагедія, на жаль, типова для сотень тисяч українців, які любили свою землю, вміли на ній працювати, і за це варварська «власть рабочіх і крєстьян» «дякувала» їм кулею в потилицю, мордуванням у далеких таборах і засланнях, клеймом «ворогів народу».