Чимало киян та гостей столиці полюбляють проводити дозвілля на мальовничих галявинах Голосіївського парку, що охоплює 140 га дубово-грабових та букових лісів, густих чагарників, невеликих озер, цілющих купелів, тихих ставків і грайливих струмочків. 

Занурюючись углиб лісових нетрів, чимало туристів поступово забувають про проблеми великого міста, усамітнюються, аби звідати навколишню красу майже первозданної природи. Дехто починає згадувати міфи, легенди, історії, пов’язані з цим містичним та водночас сакральним місцем…

Голосіїв. Є декілька версій походження назви цієї місцевості. Перша – від скорочення вислову «Голе місце, на якому сіяли»… чагарники та дерева. У грамоті польського короля Сигізмунда від 1541 року, ця територія була подарована Видубицькому монастирю, а у 1631 році митрополит київський Петро Могила заснував тут монастир і разом з ченцями «засіяв» усі навколишні схили дубовими і фруктовими деревами.  Після численних битв того часу, монахи садили по дубу за кожного вбитого воїна, по грабу за кожного взятого в полон, та по вербі за кожну матір та дівчину, що не дочекалася свого сина або нареченого.

Друга версія стосується волхвів. Наприкінці Х сторіччя було наказано зібрати 300 волхвів та поховати їх у цьому місці… Людей примусили вирити велику та глибоку могилу, спустити туди всіх язичницьких віщунів і закопати живцем. Люди не хотіли цього робити, почали гучно голосити, але волхви спокійно переконали їх продовжувати свою роботу. Через деякий час душі волхвів відлетіли в інші світи, а люди завершили свою роботу й посадили там чимало дубів та інших дерев. Щоосені листя дерев у цій місцевості стають помаранчево-червоними, мовби нагадують ті далекі жорстокі часи. Кажуть, що у цьому закутку Голосіївського парку – потужне  місце сили…

Ця легенда отримала своє продовження у часи Другої світової війни. Після окупації Києва 1941 року в Голосіївському лісі бачили німецьких офіцерів, представників організації «Аненербе», які разом з тібетськими монахами довго блукали тамтешніми стежками, щось шукали. Очевидно, хотіли провести там якийсь обряд, але місцеві партизани завадили…

Третя версія пов’язана з якимось розбійником, котрий декілька сторіч тому вкрав молоду дівчину і заховав її в одному із потаємних підземеллів лісу. Вночі дівчина жалібно голосила. На жаль, її так і не знайшли, хоча плакала вона та ридала не один рік.

Четверта версія розповідає, що у цьому лісі ховалися від Батиєвих ординців кияни, які з болем та голосінням спостерігали, як татарське військо палило оселі й вбивало захисників міста та невинних людей.

Охоронець Голосіївського лісу. Згідно зі старими українськими переказами, кожен ліс має свого Лісовика. Легенда, яку свого часу розповіла Зелена Криж, говорить, що у Голосіївському лісі обов’язки захисника лісових хащ виконує Дід Ор. Жив він давно, мабуть, ще за часів Київської Русі і був добрим лісником цієї місцини. Його поважали тутешні люди, шанували й дерева, якими він опікувався все життя. Коли ж виповнилося старому 100 років, пішов він помирати у найстарішу діброву. Як його не просили люди, як не зупиняли – не послухався. Не вистачило Дідові Орові сил дійти до старих дубів, ледве доволік до молодих. А ті, радісно зустрівши, нашепотіли йому на вуха, що помирати тому ще ой як зарано. На пагорбі, відомому нині під назвою Купол, молоді дуби наповнили діда силою Неба, Землі, Вітру та Води, дали міць дуба і зробили так, що той помолодшав прямо на очах у здивованих воронів, які вже проводжали старого в останню путь. Ор дуже змінився, почав гасати лісом із швидкістю думки, перевтілюватися у дерева, лісових звірів та птахів, ставати видимим та невидимим, і продовжив служити цьому лісові з наснагою і новою силою. До людей уже не повернувся. Дуби пообіцяли Дідові Ору, що коли останній із них впаде у цьому лісі, отоді прийде останній час Лісовика. То кажуть, що саме зараз цей дід охороняє Голосіївський ліс від злих людей, які рубають вікові дуби а подеколи у вечірній час нападають на доброзичливих киян і туристів.

Портали Голосіївського лісу. Одним з порталів у потойбіччя називають озеро Дідорівка. Люди там періодично зникають, потім незрозуміло звідки з’являються, при цьому не можуть знайти дорогу назад та блукають навкруги в очікуванні Лісовика або людей з добрим серцем.

Другим таким місцем стали «Очеретні ставки», вище Покровського монастиря. Кажуть, там така сама історія…

Третім таємничим місцем називають «Коловорот» – частину Голосіївського парку, розташовану між Феофанією (захід), Пироговом (південний схід), Самбуркою (північний схід) і Великою Окружною дорогою (південь). Відпочивальники там найчастіше втрачають свої речі, блукають колом, не знаючи куди податися, та скаржаться на мобільний зв’язок, що досить часто із незрозумілих причини зникає. І саме там, час від часу, зустрічають старого діда, який допомагає декому швидко знайти шлях до міста.

«Петля часу». Розповів один знайомий, випускник Київського університету імені Тараса Шевченка. У далекі 1980-ті, прогулюючись уздовж Голосіївського парку, потрапив він з другом у колотнечу, яку вони назвали «петлею часу». Довгі роки знайомий про це нікому не розповідав, побоюючись глузувань, та зрештою наважився. Отже, того дня знайомий разом з приятелем та одногрупницями вийшли з гуртожитку  у плавальний басейн на тренування. Але згодом дівчата вирішили обрати свій маршрут, а двоє хлопців почимчикували іншим, часу було вдосталь. Друзі спустилися у Голосіївський парк, пішли вздовж дороги, потеревенили про філософію, ніде не зупинялися і зрештою радісно добралися до басейну. А там зустріли на виході тих самих дівчат, які поверталися до гуртожитку. Дівчата були дуже здивовані: «Тренер на вас дуже злий, він хотів доручити вам якусь важливу справу, а ви тренування так просто взяли і проігнорували. Де вас носило?» – «Та ми ж… той… поспішали…», –  мій знайомий та його друг були просто у ступорі… В обох сяйнула одна й та сама думка: «А й справді, де ми були майже дві години?»

Місця паломництва. У Голосіївському лісі та довкола нього можна знайти як старі капища, городища старовірів, так і православні монастирі й церкви, що шануються в усьому православному світі. Йдеться про Видубицький, Голосіївський, Китаївський, Пантелеймонівський монастирі, Церковшину та Преображенську пустинь. До трьох цілющих купелей, з джерельною і чистою водою, а саме до Преображенської, Іванівської та Сльози Богородиці, тягнуться паломники та послідовники Порфирія Іванова. Цілісінький рік!

Діброви. 500-600 річні дуби з охватом понад 7 метрів та заввишки 30-ти метрів можна знайти у багатьох місцях Голосіївського парку. Дуби Петра Могили вражають своєю величчю – їх тут не менше десяти. Є й розлогий Самбурський дуб, якому десь 530-550 років, «Дуби Слави», галявина із дубом Михайла Михалка, відомого активіста та захисника лісу 1980-х. Затримуючи на собі погляд, пробуджують розмиті спогади сивої давнини. А якщо добре постаратися, можна знайти ще декілька казкових галявин із віковими красенями, справжніми господарями цього лісу. Хоча поступово, крок за кроком, такі дерева як граб та тополя, бук та акація, клен та береза, починають витісняти молоді дубочки, завойовуючи собі місце під сонцем. Та й працівники ботанічного саду чомусь досить часто зрубують вікові дуби, стверджуючи, що багато з них знаходяться у аварійному стані. У 2021 році вони висікли цілу дюжину вікових дубів завширшки 5 метрів… Таким би ще жити та жити…

Галявина скульптур. Останнім часом цікавим місцем для прогулянок лісом стала галявина скульптур – чималі дерев’яні фігури сови, білки, орла, лисиці, зайця тощо, створених із сухостою майстром Станіславом Совенком. Вони гармонійно вписалися у казкові краєвиди Голосієва. Було б добре, якби ця галявина приростала новими витворами. На радість дітей та поціновувачів народного мистецтва.

Екологічна стежка. Якщо несподівано виникне бажання насолодитися природою, покинути шум і хаос великого міста, залишитися на самоті й прогулятися чарівною доріжкою Голосіївського парку, яка пролягла справді мальовничими куточками, бажано під’їхати до станції метро «Виставковий центр» і вже звідти почати маршрут. Вчитуючись у численні стенди з інформацією про трикілометрову подорож кільцем та про унікальну й різноманітну природу парку.

 *   *   *

Гаї й діброви, дерев’яні мости, галявини з папороттю та лікарськими рослинами, повалені стовбури дерев, «вбрані» в мох та лишайники, дятли, синиці, білки, зайці – все це природнє багатство чекає на допитливих відвідувачів. Варто лише зробити перший крок назустріч природі… Бо саме тепер жовтень вбирає ліси в осінні шати. І дятли вистукують бадьорі ритми.

А де дятли водяться, там і щастя родиться.