Є різні ювілеї – маленькі й поважні. Наприклад, студентське інтернет-радіо Київського столичного університету імені Бориса Грінченка «Radio BG», 1 жовтня 2024 року відзначило перше 5-річчя. А вітчизняний суспільний мовник – Українське радіо святкує у ці дні своє славне Століття.

Мені пощастило попрацювати і там, і там (десь більше, десь – менше). Першу радіостанцію як специфічний тип медіа (навчальне радіо), що діє у формі подкастингу, довелося разом із колегами по журфаку створювати, як кажуть, із чистого аркуша. І віддати йому 5 років свого життя. А на Українське радіо прийшов за розподілом після закінчення Київського університету імені Тараса Шевченка. Тоді цьому мовнику вже виповнилося 57 років, а мені – 25. Так і прикипів до нього на цілих 36 літ…

Чи мріяв коли-небудь працювати на радіо? Не буду кривити душею, ні. Але з дитинства любив «брехунець» (так ласкаво його називали в народі), що зранку й до півночі безперестанку жебонів собі у хаті, на кухні. Із захопленням слухав по радіо казки, українську літературну класику, передачі «Театр перед мікрофоном», «Старшокласник», «А ми до вас в ранковий час», «Від суботи до суботи».
Знав назубок прізвища майже всіх дикторів Українського радіо, які були справжніми носіями української культури,  еталоном бездоганної української літературної мови, – Андрія Євенка, Миколи Погрібного, Новели  Серпіонової, Олени Коваленко, Івана Рябоштана, Світлани Горлової, Петра Бойка, Ігоря Мурашка, Миколи Козія… Часом намагався їх пародіювати, наслідувати їхню манеру ведення ефіру, для чого виставляв вдома у відчинене навстіж вікно величезну радіолу, вмикав мікрофон і промовляв: «Говорить Київ!». А батько з матір’ю та старшими братами й сестрою слухали все це на подвір’ї, усміхалися.
Хіба тоді міг подумати, що ці самі слова «Говорить Київ!» років так через 15 буду промовляти не у вікно рідної домівки, а на 5-мільйонну слухацьку аудиторію столичного регіону (бо ж потрапив на роботу в один із специфічних підрозділів Українського радіо – Головну редакцію мовлення на м. Київ та Київську область)? Звісно, ні. Але магія мікрофона, пієтет від того, що тебе слухає так багато людей, яких ти не бачиш, але уявляєш, – цей стан, мабуть, подібний до залежності. Так професія радіожурналіста й стала головною професією мого життя.

Не заглиблюватимуся в багату історію Українського радіо. Нагадаю лишень головну дату. Висхідну: 16 листопада 1924 року у Харкові, тогочасній столиці радянської України, вперше заговорило республіканське радіо. Не спинятимусь і на своєму, таки чималому, шляху від кореспондента до заступника генерального директора телерадіокомпанії. Згадаю ліпше своїх вчителів і наставників, котрі напучували мене на добру путь, підставляли по життю своє плече. Передусім, заслуженого журналіста України Василя Березовського, колишнього заступника головного редактора Головної редакції радіомовлення на Київську область, бо з його легкої руки (чи то пак – з телефонного дзвінка в деканат факультету журналістики КДУ) я опинився на радіо. Цьогоріч, у травні, Василю Миколайовичу виповнилося 94  роки! Він, слава Богу, ще при доброму (якщо так можна висловитися) здоров’ї і ясному розумі, сам собі дає раду. Хотілося, щоб його так само не забували і нинішні керманичі «Суспільного», адже Василь Березовський – чи не єдиний із ветеранів УР, хто досяг такого поважного віку.
Згадаю «незлим тихим словом» і колишнього мого безпосереднього керівника – генерального директора КДРТРК, колишнього віцепрезидента Національної радіокомпанії України, заслуженого журналіста України Віктора Пасака. Адже саме завдячуючи йому, а також тодішньому президенту Укртелерадіокомпанії Олександрові Савенку, директору Першого каналу Українського радіо Володимиру Рєзнікову і директору Дирекції програм Українського телебачення Івану Мащенку, які на підставі архівних даних підготували і подали на затвердження Президентові Леоніду Кучмі відповідне обґрунтування, 16 листопада було встановлено наше, українське професійне свято – День працівників радіо, телебачення та зв’язку!

Нині врочисто повторюю за класиком української літератури Валер’яном Поліщуком – рядки з його вірша «Радіо»:

Я відчуваю дім планети свої,

Як гомін електричних хвиль

По радіо ловлю.

З першим Століттям, мій доме, рідне Українське радіо! Зі святом, шановні друзі і колеги!