У столичному Будинку кіно Національної спілки кінематографістів України відзначили двадцятирічний ювілей серіалу «Гра долі». Двадцять років на екранах та в медіапросторі – це не суха календарна цифра. Проєкт по праву став частиною новочасного культурного ландшафту країни.

Символічний слоган серіалу дав назву події: «Кохання змінює світ». Бо ж навіть у часи війни мистецтво не втрачає сили надихати, об’єднувати.

Була й пишна трапеза, як зазвичай прийнято на святі. Цього разу, звісно ж, духовна: прем’єра пілотного відеоподкасту «Енеїда» за участі Наталки Сопіт та Василя Вітра. Команда студії «ВІАТЕЛ» під керівництвом продюсерки Галини Криворчук пройшла довгий шлях – від перших задумів і пошуку форми до рішень як поєднати класику з новітнім форматом. Завдяки її наполегливості й організаційній майстерності вдалося зібрати колектив однодумців, який працював як єдиний організм.

Режисура Василя Вітра стала серцем проєкту. Він не просто екранізував «Енеїду», його постановка оживила твір у сучасному аудіовізуальному просторі. Його бачення поєднало епічність і бурлеск, глибину й іронію. До того ж Вітер довів, що він чудовий актор: у його виконанні постали Автор, Зевс, Нептун і сам Еней. Кожен образ – яскравий, виразний, зіграний із блиском та відчуттям міри. Справжній калейдоскоп перевтілень, який тримає глядача у захваті. А герой античного епосу «парубок моторний» Еней у цьому трактуванні відзначився яскравою харизмою, силою й магнетизмом козака‑характерника.

Візуальна концепція проєкту – одна з його мистецьких знахідок. Художник Василь Єременко та стилістка Анастасія Ястребінська створили світ, в якому класичний текст Котляревського органічно поєднується із сучасною мовою образів. Ілюстрації видавничого дому «Школа» поглибили культурний шар, а гример Наталія Сидоренко та музика від De Wolfe Music надали образам довершеності й емоційної сили.

Наталка Сопіт у ролях Венери, Юнони та Дідони показала нове обличчя ведучої: справжнє переродження – від академічної «класної дами» попередніх проєктів  до бурлескних перевтілень у звабних героїнь «Енеїди». У цих образах – не лише театральна грайливість, а й звабний розмах гоголівської Солохи, жіночої натури, що силою й чаром уміє тримати увагу й підкорювати простір.

Важливий акцент – певний «лікнеп» для сучасного глядача: органічні текстові пояснення слів, що вже не так часто звучать у теперішній мові. Вони з’являються ненав’язливо як частина візуальної тканини, перетворюють перегляд на своєрідний урок культури, де класика стає зрозумілою й близькою. Це не суха примітка, а інтерактивний жест. Такий «інтерфейс» робить поему живою і «своєю» для нового покоління.

«Картинка» операторів Арсенія Бортника та Вадима Лошака захоплює глядача. Світло, ракурси, ритм кадру – все працює, щоб «Енеїда» звучала свіжо й потужно. Звукове полотно від Арсенія Бортника додало глибини й об’ємності, створило цілісний простір поезії образів і світла.

«Енеїда» у новому форматі «Гри долі» – істинно талановитий переклад класичного твору сучасною кіномовою. Мистецьке видовище, в якому глибини заряджені енергією новітнього екрана. Динамічно. Драйвово. Сучасно. Бомбезно.

І що надважливо – особлива його актуальність у часи відбиття рашистської навали: українська культура не лише тримається, а й проростає новими формами. «Енеїда» Котляревського завжди була народним сміхом крізь сльози, козацьким дотепом, що допомагає вистояти. І сьогодні паралель очевидна: козарлюги з поеми – це предтечі наших сучасних сталевих лицарів, які героїчно боронять Україну від клятого ворога. Вони так само тримаються на силі й відвазі, на козацькій вдачі, яка без гумору, влучного слова, а подекуди й їдкої насмішки – неможлива.

«Гра долі» підтвердила свою місію: робити минуле живим, а класику – модною. Справді, кохання змінює світ!