Георгій Папакін, доктор історичних наук, директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, презентував книжку «Павло Скоропадський та Українська академія наук». Перше комплексне дослідження стосунків Гетьмана Української Держави з наукою та науковцями, його ролі у створенні 1918 року Української академії наук (УАН) та опікуванні розвитком української науки в еміграції.

– Безперечно, створення УАН – це була академічна революція, як складова української національної, політичної, соціальної, класової революції, – зауважує автор. – Так утілилася мрія трьох поколінь вітчизняних науковців про створення Української академії наук. Не регіональної – не з таким статусом, який в Австро-Угорській імперії мали, скажімо, Краківська чи Чеська академії наук, де існував головуючий над ними центр – академія у Відні. До слова, приблизно така ж схема, створення регіональної академії зародилася 1917 р. на території Росії. Володимир Іванович Вернадський, іменем якого названа наша найбільша наукова бібліотека, безпосередньо причетний до створення УАН. З другої половини 1917 р. він, перебуваючи на посаді заступника міністра народної освіти російського Тимчасового уряду, займався питаннями створення регіональних наукових центрів – академій у Сибіру, Грузії, Києві. У спогадах В. Вернадський пише, що його дуже обурили плани розміщення наукових центрів в межах Російської імперії абсолютно нерівномірно, без врахування наукових центрів, які вже створювалися на добровільних засадах. Наприклад, очолюване Михайлом Сергійовичем Грушевським Українське наукове товариство (УНТ) було дуже потужним науковим центром, об’єднувало багатьох науковців не лише гуманітарного профілю, а й природознавців, економістів, фізиків, хіміків, мінералогів, демографів тощо. Наприклад, членами УНТ був всесвітньо відомий філолог, лінгвіст Степан Смаль-Стоцький, економіст Михайло Туган-Барановський, чиї праці добре знали в багатьох країнах.

– Яка роль Володимира Вернадського у створенні УАН?

– Володимир Іванович Вернадський був відомою науковою і політичною постаттю: один з провідних діячів російської партії конституційних демократів (кадетів), входив до ЦК і головував на більшості партійних з’їздів. Через стан здоров’я і загрози своєму життю В. Вернадський мусив залишити Петроград й оселитися у власному невеличкому маєтку в Шишаках Полтавської губернії. Микола Василенко, який сформував для гетьмана П.Скоропадського перший уряд, обійнявши у ньому посаду міністра народної освіти, знав що В. Вернадський в Україні і запросив його до співпраці. В першому ж листі-відповіді, датованому травнем 1918 р., В. Вернадський викладає дуже стисло, але змістовно концепцію створення Академії наук. Він почав працювати над цим документом ще перед Першою світовою війною. Але обставини складалися так, що в Росії, в Петрограді, він тоді свої ідеї фактично не міг реалізувати. Крім політичних, на це були й організаційні перепони: керівництво Імператорської Санкт-Петербурзької, а з травня 1917 р. – Російської академії наук, не дуже охоче приставало на його революційно-радикальні пропозиції з реформування академічної науки.

– На чому наполягав В. Вернадський?

– По-перше, він вважав, що Академія наук має бути державною установою. По-друге, Академія має бути самоврядною організацією, і держава не повинна втручатися в академічні справи. І третє, не менш важливе, Академія мусить бути не просто клубом науковців, як було з Українським науковим товариством, яке збиралося на засідання, обговорювало проблеми, заводило високі стандарти наукової діяльності, але не можна сказати, що там виробляли спільний науковий продукт. Це було творіння кожного з науковців. Жодного інституту, або чогось такого, що об’єднувало хоча б кількох науковців, не існувало. Тому УНТ – це був елітний клуб науковців, який задавав високі стандарти наукових досліджень. А В. Вернадський хотів, створити саме наукову спільноту – зі своєю мережею дослідних установ, які виробляють спільний науковий продукт, і цей продукт є обличчям Академії.

Він особливо наголошував: наука – явище інтернаціональне, національної науки взагалі не існує.

– Ось такий науковий «інтернаціоналізм» чи, сучасною мовою, «глобалізм» початку ХХ століття?

– Можливо, з цим твердженням Вернадського можна погоджуватись, але історія доводить, що наука твориться в національних інституціях, як національний продукт. Звичайно, наука має і глобальне значення. Разом з тим, у працях Вернадського, його щоденниках, епістолярній спадщині чітко простежуються преференції російській науці. Так, в листі до Миколи Василенка він писав, що українська наука має розвиватися в тісному зв’язку з російською наукою, а не, скажімо, з німецькою. Він якраз побоювався, що українська наука «дрейфуватиме» в західноєвропейський бік. Це його дуже турбувало: він був російський кадет, і не бачив жодних історичних перспектив самостійної України. Хоча й не погоджувався зі своїми однопартійцями, які взагалі не визнавали України. Сподівався, що майбутня Росія буде федеральною демократичною державою. В щоденнику він пише, що працює над створенням Російської академії наук. Тому «академічні» концепції Грушевського і Вернадського багато в чому не збігалися. І це теж поглибило неприйняття Грушевським гетьманського режиму, пояснює його рішучу відмову очолити тодішню УАН. Так само він не прийняв пропозицію Вернадського увійти до складу комісії для опрацювання законопроекту про створення УАН. Треба віддати належне таланту Вернадського поєднувати видатного науковця і непересічного організатора науки. Він зумів чітко організувати роботу комісії, за допомогою Гетьмана домігся того, щоб до Києва переїхав Агатангел Кримський. Планувалося, що приїде й Федір Вовк, але, на жаль, той не доїхав – помер дорогою. Ще було декілька науковців, запрошених Вернадським, котрі потім створили комісію і зрештою стали тими дванадцятьма українськими академіками, яких призначив наказом Павло Скоропадський.

– Якою була особиста роль Гетьмана у створені УАН?

– Скоропадський не був звичайним російським аристократом, він завжди пам’ятав своє походження, наслідував свого діда Івана Михайловича Скоропадського, свого батька Петра Івановича – в тому, що вони намагалися якомога глибше досліджувати родину і рід Скоропадських, їхню роль в історії України. Саме Павло Скоропадський за допомогою значного кола науковців опрацював концепцію створення проекту «Архів Скоропадського». Проект втілювався з 1893-го по 1917 рік, за участі знаних українських науковців.

Є така думка, що Гетьман лише скріпив підписом належний закон про створення УАН, схвалений Радою міністрів. Але ця точка зору дещо легковажна. Бо у виступі В. Вернадського на першому засіданні комісії з розробки законопроекту про існування УАН зазначається, що 9 червня 1918 р. він з цього приводу зустрічався з Гетьманом П. Скоропадським, який «высказал горячее сочувствие» та обіцяв всіляку підтримку, зокрема й фінансову. В щоденнику Вернадський фіксує, що М. Василенко зустрічався з П. Скоропадським, і Гетьман першим порушив перед ним питання створення Академії наук. Гетьман надавав міністрам дуже широке поле для самодіяльності, але загальні директиви опрацьовував разом з членами Уряду і слідкував за їхньою реалізацією. Крім того, Гетьман особисто опікувався питанням перевезення з Москви і Петрограда до Києва кращих науковців. Особиста роль Скоропадського у створенні Академії полягала також і в визначенні кандидатур на посаду президента УАН.

– Історія не знає умовного способу. Але якби за гетьманства Скоропадського не створили Академії, то коли б з’явилася така нагода?

– Впродовж 1919-20 років фактично іншої можливості створити УАН не було. У Директорії на це часу не вистачало, бо вона у Києві протрималася лише три місяці. Поточних справ було дуже багато, і до академічних руки просто не доходили. Більш того, Михайло Грушевський почав свою кампанію з перегляду Статуту УАН і складу академіків (хотів ввести туди нових), але ці намагання ні до чого не призвели, хіба що 3 січня 1919 р. Директорія своїм указом внесла зміни до Статуту УАН, за якими дійсні члени Академії мають складати присягу на вірність українській владі. Це все, що встигла зробити Директорія. Потім Київ захопили російські радянські війська.

– І радянська історіографія стверджувала, що саме у березні 1919 року було створено Українську академію наук…

– Так, до початку 90-х років саме ця дата вважалася відліком УАН: мовляв, «прогресивні українські науковці зібралися і вирішили створити Академію наук, але антинародний режим гетьмана і Директорії не давав їм такої можливості, доки не прийшла радянська влада, й українські вчені радісно створили академію наук». Єдиний позитивний момент: більшовики передали УАН садибу колишнього пансіону графині Левашової (нині – будинок Президії НАН України, вул. Володимирська, 54). Ще менше бажання створити Українську академію наук було у Денікіна. Той навпаки намагався розігнати УАН. На щастя, і в нього забракло часу. Варто зазначити шляхетну позицію Вернадського. Він особисто їздив до Ростова, зустрічався з Денікіним, відстоював Академію. Натомість йому сказали: Академію можуть залишити за однієї умови – це буде філіал Російської академії наук, а академіків-українців треба вигнати. На що Вернадський дуже ґречно відповів: «В такому разі і мене там не буде. Я не можу залишитись в академії, з якої виганятимуть Дмитра Багалія, Павла Тутковського та інших відомих українських науковців».

Хоча В. Вернадський зробив усе, щоб уникнути залучення Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) зі Львова до створення Академії. Д. Багалій зазначав, що без НТШ як провідної наукової інституції не можна створити Академію. Як наслідок, Степана Смаль-Стоцького як представника НТШ включили до складу дванадцяти перших академіків, але, на жаль, НТШ усунули від праці над створенням Статуту і концепції УАН. В очах Скоропадського Багалій був дуже поважною політичною і науковою постаттю. Якщо б Вернадський відмовився від очільництва УАН, думаю, наступним кандидатом на посаду президента Академії був би саме Багалій.

І останній штрих до ролі Скоропадського. 13 листопада 1918 р. він підписав постанову про фінансування, а 14 листопада – закон про заснування УАН, потім накази про призначення дванадцяти академіків, про затвердження президента і неодмінного секретаря. Останнім, 10 грудня, гетьман підписав наказ про затвердження Дмитра Багалія головою історико-філологічної секції.

За такої політичної кризи у Скоропадський мав безліч невідкладних справ, але знайшов час узаконити підписом усі ці документи: створив організаційне фінансове і юридичне поле для утвердження Академії наук. Поза сумнівом, у цьому його надзвичайно велика заслуга: навіть коли влада вже випадала з його рук, про Академію він дбав.

З ДОСЬЄ «ГРІНЧЕНКО-ІНФОРМУ»:
Українську академію наук засновано за указом Гетьмана Павла Скоропадського 14 листопада 1918 року як самоврядну установу. Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та інших академічних установ. УАН одразу складалася з 15-ти інститутів, 14-ти постійних комісій, 6-ти музеїв, 2-ох кабінетів, 2-ох лабораторій, Ботанічного та Акліматизаційного садів, Астрономічної обсерваторії, Біологічної станції, бібліотеки, друкарні та архіву. У перший рік мала три наукових відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціальних наук. Видання Академії мали друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не лише громадяни Української Держави, але й українські вчені Західної України, яка тоді входила до складу Австро-Угорщини.