Під час прогулянки малеча ставить безліч питань своєму батькові. Засновник Міжнародного товариства свідомості Крішни А. Ч. Бгактіведанта Свамі Прабхупада згадував, що коли він був сім’янином і молодим батьком, на нього звалювалися сотні питань.

Одного дня він та його чотирирічний син їхали у трамваї і повз них проїжджав весільний кортеж. Хлопчик спитав: «Тату, що це за процесія?»

Після того, як хлопчик почув відповіді на додаткові розпитування про весільний кортеж, він раптом поцікавився чи одружений батько.

Всі, хто чув цю розмову, гучно розсміялися, а хлопчик не міг зрозуміти причин цього сміху. Втім, він цілком удовольнився ствердною батьківською відповіддю.

Людині властивий потяг до пізнання. У різний вік. З роками ці питання, що постають перед нами, теж дорослішають, серйознішають, важчають. І все непевнішими видаються відповіді на них.

Одного разу постане воно – головне й одвічне : «У чому сенс життя?»

З різних джерел можемо почути: потрібно спрямувати зусилля і енергію до вищої мети – стати вченим, професором… Маємо пізнати мудрість і поділитися нею з іншими, або ж зробити світ кращим, очистити планету від забруднення, або створити досконалий політичний устрій, зміцнити демократію, добитися рівності й справедливості. Чи досягти високого розвитку техніки, суспільства, щоб були гарні будинки, щоб ніхто із сущих на планеті не знав лютого голоду… Чи просто стати заможною та щасливою людиною, мати гарну сім’ю, дітей…

Але ж усі згадані цілі не враховують посутню деталь – смерть.

З цим уточненням відповіді, що ми отримуємо, вартують небагато.

Свого часу Лев Толстой писав: «Ну добре, у тебе буде 600 десятин у Самарській губернії, 200 коней, а потім? Ну добре, будеш відомішим за Гоголя, Пушкіна, Шекспіра, Мольєра, усіх письменників у світі – то й що ж? Не сьогодні-завтра прийдуть хвороби, смерть на близьких, на мене, і нічого не залишиться, окрім смороду та черв’яків. Справи мої всі забудуться. То що ж турбуватися? Як людина може не бачити цього – ось що дивує!»

Все, у чого є початок, приречене на кінець. Існує народження – отже маємо колись померти.

Особисто я планую важливі події у житті, такі як весілля, вступ до університету, переїзд на нову квартиру, готуюся до подорожей і при цьому виявляю повну байдужість до смерті.

Мудрий цар Махарадж Юдхіштхіра говорив: «Більше за все дивує те, що прадіди, діди, батьки померли, але кожен думає, що він не помре».

Найдревніші писання на Землі – Веди – твердять, що кожен з нас є вічною духовною сутністю, яка втілюється у матеріальному тілі.

«Для душі не існує ні народження ні смерті. Вона ніколи не з’являлася, не з’являється і не з’явиться. Вона – ненароджена, вічна, яка існує завжди, відвічна. Вона не знищується, коли гине тіло». (Бхагавад-гіта)

Проблема у тому, що кожен інтуїтивно переносить свою вічну природу та відчуття безсмертя у це тимчасове тіло.

Тому живемо виключно тілом і всім, що з ним пов’язане. А це породжує страждань: обов’язково прийде старість, хвороби і неминучий останній момент.

Священне право вибору сенсу життя є у кожного. Слід цінувати кожен момент та зрештою знайти бодай для себе відповідь на головне й одвічне питання: як пережити хвороби, старість і смерть.