Ген у горах знаменитої Криворівні, під самісінькими небом  усамітнено жила Параска Плитка-Горицвіт. Її маленьку хатинку не оминав жоден односелець чи подорожній. А вона фіксувала на простенький фотоапарат кожну мить нелегкого життя і події, свідками, яких була. Знімала й повсякденний побут горян,  їхні свята, дні народження і дні похорон.  Художниця, фольклористка, казкарка та народний філософ – таку лишила по собі добру пам’ять.

Народилася в сім’ї талановитого майстра-кузняра Степана Плитки, а вже згодом  додала до прізвища  оце квітуче «Горицвіт».  Бо й життя її видалося яскравим, а водночас і гірким, як той цвіт-горицвіт.

Понад чотири тисячі фотографій, близько 500 саморобних книжок, сотні графічних творів, ікон та щоденники часів радянських репресій – такий мистецький набуток Параски Степанівни. Кілька років тому київські мистецтвознавці розшукали частину її величезного фотоархіву, що вважався втраченим. Згодом з’явився фільм «Портрет на тлі гір», а потім і виставка «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації». Експозицію нині можна переглянути у столичному «Мистецькому арсеналі», а донедавна її виставляли і в Одесі.

Ще юною Параска долучилася до Визвольного руху: її знали  як зв’язкову на псевдо «Ластівка». За це 1945 року вісімнадцятирічна дівчина отримала десять років сталінських таборів. В товарному ешелоні на Колиму відморозила ноги. «Замість теплого одягу видавали закривавлені шинелі розстріляних», – згадувала пізніше.  Тюремний лікар дивом порятував  від ампутації, але п’ять років Параска пересувалася на милицях. Мабуть тому «милосердні» «нерони» замінили їй Колиму на «сонячний» спецтабір у Казахстані. Про роки заслання жінка не любила згадувати. Вважала, що ті спогади принесуть слухачам біль і ненависть.

Але один світлий спогад лишився з нею  на все життя. У таборі вона закохалася у художника-грузина і переслала батькам його адресу на зберігання. Але батько не схвалив вибір доньки і кинув того листа у піч. Очевидно, через це, повернувшись у рідну Криворівню, дівчина оселилась окремо.

Спершу була  «як усі»: працювала художницею у лісгоспі, керувала хором, малювала, фотографувала, багато писала, збирала народні пісні і звичаї. Але поступово усамітнилась, щоб виконати дану ще в ув’язненні обітницю прославляти Мир Божий. Напевне, позначилася на виборі й особиста драма. Не мала городу, не тримала худоби, а жила з того, що принесуть односельці…

Жила за Заповідями Божими, захоплювалась вченням Магатми Ґанді. Звідси й спроба написати фантастично-пригодницький роман «Індійські заграви» про пригоди гуцулів у Індії. Серед рукописів Параски Степанівни – низка духовних філософських та народних творів. Упорядкувала словник гуцульської говірки.

У селі  зберігають пам’ять про дивовижну жінку, доглядають за її будинком. Однак він не опалюється і все зібране і створене Параскою Плиткою-Горицвіт потерпає від вологи і перепадів температури.

– Криворівнянська сільська рада передала нам для виставки майже тисячу оригінальних експонатів із творчого доробку Параски Степанівни, – розповідає  керівниця відділу музейної справи «Мистецького арсеналу» Ольга Мельник. –  І коли ми їх привезли, мусили частину відправити на «карантин». Наша реставраторка «лікувала»  експонати, пошкоджені грибком, деформовані. Але  у Криворівні ще залишається чималий доробок.

Параска Плитка-Горицвіт майже сорок років документувала життя горян.
Фото із сайту Крим.Реалії

Втім, щоб побувати у «гуцульського Гомера» вдома не обов’язково їхати до далекої Криворівні. В одній із зал віртуально відтворено кімнати хати, де жила майстриня, її особисті речі, з динаміків лине  голос господині. Відвідувачі експозиції побачать гірські простори і краєвиди, що навіки причарували Параску Плитку-Горицвіт – жінку неосяжного духовного багатства, залюблену у світ Божий.