Влітку на пляжах України часто можна зустріти людей, які бавляться, жбурляючи м’яча у воді. Крім літніх розваг, багато українців проводить дозвілля, плаваючи у басейнах. Однак водне поло – такий собі «футбол у воді» – на жаль, не вельми популярний у нашій країні. Так буде завжди чи щось можна змінити? Що для того потрібно? Які проблеми та особливості цього виду спорту в Україні? Про це розмовляємо з головним тренером чоловічої збірної України з водного поло Валерієм ЗАВІЗІОНОМ.

– Валерію Михайловичу, Ви все своє життя присвятили водному поло, грі, про яку в Україні кожен чув, однак слабко розуміє нюанси… Що це взагалі за вид спорту?

– Видовищний, цікавий та жорсткий спорт. Дві команди по 7 гравців

змагаються в басейні розміром 20 на 30 метрів – намагаються забити у ворота супротивника якомога більше м’ячів, граючи при цьому лише однією рукою (окрім, звісно, воротарів). Жорстка, контактна, чоловіча гра. При цьому

захисник має бути масивним і довгоруким, а нападник – рухливим, швидкісним, володіти сильним кидком. Ватерполісти – міцні, витривалі атлети, адже вода забирає багато енергії. Уявіть, скільки сил втрачає спортсмен навіть на різниці температур: 36,6 – температура  тіла і 25 градусів – води в басейні.

– Якою є нині українська ватерпольна збірна?

– Наша команда –  це двадцять кращих майстрів, яких, на жаль, доволі часто доводиться змінювати. Хтось закінчує кар’єру, в когось проблеми зі здоров’ям, дехто втрачає можливість або бажання грати, – причини різні. Часто на заваді професіоналізмові стає основна робота ватерполіста або навчання: для багатьох спортсменів водне поло – лише хобі.

Вік різний: є хлопці до 20 років і є ветерани, яким близько 30-ти.

– В українському ватерполі були «зірки»?

– Якщо брати всю історію національного водного поло, –  безперечно. Олексій Баркалов, дворазовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу та Європи, занесений до Книги рекордів Гіннеса. Легендарний спортсмен, який мав унікальну, довгу та успішну кар’єру. Сьогодні «зірок» такого рівня у нас нема: всі хлопці приблизно однакові.

– Які регіони представляють ватерполісти чоловічої збірної України?

– Переважно Львів і Харків. Раніше в цьому списку був і Маріуполь – після здобуття Україною незалежності ватерполісти місцевих команд домінували в змаганнях різних вікових груп. У них була відповідна база – 50-метровий басейн, стабільне фінансування, а отже, і високі результати. Клуб належав металургійному комбінату імені Ілліча, а президентом команди був тодішній власник підприємства Володимир Бойко. Маріуполь мав можливість купувати талановитих українських ватерполістів, їздити на навчально-тренувальні збори. На жаль, коли влада заводу змінилася, ватерпольну команду перестали фінансувати, і її не стало.

– Отже, Львів і Харків – наші ватерпольні центри?

– Так, на базі клубів цих двох міст і формується склад національної збірної. Окрім двох-трьох хлопців.

– Здавалося б, абсолютно протилежні двоє міст, навіть географічно…

– Торік у місті Лева святкували 100-річчя львівського водного поло. В них славна школа, спадковість, у місцевому училищі фізкультури є факультет водного поло, працюють досвідчені тренери. Сьогодні в чемпіонаті міста грає, здається, вісім ватерпольних команд – і це лише дитячі. Змагання регулярно висвітлюються в пресі, трибуни басейнів заповнені глядачами – тобто, рівень водного поло у Львові високий. В Харкові також є басейн, однак популярність цього виду спорту там – великою мірою заслуга власника басейну Харківського політехнічного інституту. Він колишній ватерполіст, який дає можливість харків’янам тренуватися.

– Чого не вистачає водному поло в Україні для того, щоб за рівнем масовості зрівнятися, наприклад, з футболом чи боксом?

– Перш за все, немає головного – бази, тобто басейнів. Наприклад, у Києві декілька мільйонів населення, однак тренуватися нема де. Розв’язати цю проблему намагаються в Київському політехнічному інституті, проте для цього традиційно бракує фінансування. Діти тренуються за кошти батьків, час тренувань обмежений. Для занять в іншому київському басейні – ДТСААФу, також слід викласти чималу суму грошей, яких немає ні у батьків дітей, ні у дорослих ватерполістів. Для розвитку водного поло потрібна відповідна програма, пільги, врешті-решт, спонсори. Дозволити собі власний басейн клуби не можуть. Причина – чималі витрати на воду, електроенергію, опалення.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що деякі басейни просто зникають: на місці колись знаменитого басейну «Динамо» нові власники побудували автостоянку, басейн «Чайка» занедбали…

– А чи багато нині охочих стати ватерполістами?

– У Львові, наприклад, кількість бажаючих набагато перевищує можливості місцевих клубів. Їм просто не вистачає часу в басейнах, бо треба ділитися і з іншими видами спорту. І це при тому, що сьогодні не кожен може собі дозволити заплатити за ватерпольне тренування. Наприклад, у Києві одноразове відвідування басейну коштує 35 гривень, у Львові – близько 50 гривень. Усі виїзди дітей на змагання відбувається коштом батьків.

– Очевидно, їх мотивує вплив водного поло на здоров’я дитини, на її характер?

– Безперечно, адже плавання гармонійно розвиває все тіло дитини: м’язи спини, рук, ніг. Навіть посередній ватерполіст може похизуватись атлетичністю, міцним торсом. Щодо характеру, то водне поло формує такі риси, як завзятість, наполегливість, вміння працювати в команді, ніколи не здаватися.

– А які перспективи у тих, хто вирішив професійно займатися цим видом спорту? Уявімо, спортсмен досяг високого рівня гри. Він – у збірній. Це дасть змогу добре заробляти або мати шанс потрапити в сильний європейський клуб?

– Футбол, бокс, теніс чи навіть баскетбол немає сенсу порівнювати з водним поло щодо зарплат – там зовсім інші гроші. В Україні заробітна платня ватерполістів доволі низька, більше того – навіть у Європі великі суми отримують не так багато спортсменів. Хоча, для нашої країни середньостатистичні європейські зарплати – чималі гроші. Тому в гравців є стимул прогресувати та демонструвати свій рівень гри на міжнародних змаганнях.

– Насамкінець, Валерію Михайловичу, давайте пофантазуємо. Уявіть,  Вам виділено кілька мільйонів доларів на розвиток водного поло в Україні. На що б їх тратили в першу чергу?

– Скільки б не було грошей – одразу хорошу команду не створиш. Слід починати з «фундаменту» – з дітей. Їм потрібно забезпечити умови для спортивного зростання. Тому я б спрямував кошти на будівництво сучасного тренувального комплексу: басейну, готелю, їдальні та інших об’єктів інфраструктури для проведення ватерпольних змагань, тренувань і зборів команд. Водне поло – це не шахи, в які можна грати, лежачи на дивані, і не бойове мистецтво, тренувальний зал для якого можна облаштувати в будь-якій школі. Без басейнів розвиток водного поло неможливий.