З кожним роком український кінематограф не лише стрімко зростає та розбудовується, а й шліфується, граниться. Як коштовний камінь. Звісно, конструкція поки що хистка, але крок за кроком вивершуються основи, зміцнюється фундамент. Регулярно відбуваються кінопрем’єри, українські фільми здобувають нагороди престижних світових фестивалів, поступово налагоджується співпраця кінокомпаній з державою, іноземними партнерами.

2017 року Верховна Рада ухвалила закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Розширивши можливості державного фінансування, посиливши захист авторського права в аудіовізуальній сфері, –  з добрими намірами популяризувати українські цінності, мову та культуру, спонукати масового глядача переглядати національні фільми.

Активну роль у розвитку кіноіндустрії відіграє Державне агентство України з питань кіно. Бодай тим, що саме з його рук національні кінопроекти, обрані на конкурсних засадах, отримують для втілення бюджетне фінансування.

Серед стрічок, нещодавно представлених й оцінених українською авдиторією, – «Чорний ворон» режисера Тараса Ткаченка,  повнометражний фільм студії «1+1 production» за однойменним бестселером Василя Шкляра, «Віддана» режисери Христини Сиволап, історична драма за мотивами роману «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Офіційний саундтрек до цієї стрічки, пісню «Вільна», виконують Тіна Кароль та Юлія Саніна (The Hardkiss) – гарна ілюстрація, як тісно пов’язані між собою вітчизняні кіно- та музичне мистецтво. У цій-таки знаковій фільмографії – «Заборонений» режисера Романа Бровка, біографічна драма-трилер про життя, боротьбу із радянською системою та загадкову смерть поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України Василя Стуса, та «Фокстер і Макс» режисера Анатолія Матешка, фантастичний сімейний фільм про пригоди хлопчика та собаки-супергероя. Щойно на широкий екран вийшла кінодрама «Додому», повнометражний режисерський дебют Нарімана Алієва з Ахтемом Сеїтаблаєвим у головній ролі. Стрічка брала участь у Каннському кінофестивалі (у другій за значущістю секції фестивалю – «Особливий погляд»), отримала Гран-прі Бухарестського кінофестивалю, «Золотого Дюка» Одеського МКФ, приз за найкращий іноземний фільм Міжнародного Босфорського кінофестивалю.

Є помітні спільні кінопроекти, у яких українське кіновиробництво плідно співпрацює з європейськими партнерами. «Кіноплоди» цієї співпраці підкорюють не лише українського глядача, їх радо сприймає світ. Для прикладу, польсько-українсько-британський історичний трилер «Ціна правди» режисери Агнєшки Голланд взяв участь у Берлінському міжнародному кінофестивалі та фестивалі польських художніх фільмів у Гдині. Глядач пішов на історичний екшн «Захар Беркут» режисерів Ахтема Сеїтаблаєва та Джона Вінна (США) – екранізація однойменної історичної повісті Івана Франка. Трагікомічну українсько-італійську картину «Ізі» Андреа Маньяні відзначено премією Міністерства культури Італії. А українсько-словацька кримінальна драма «Межа» режисера Петера Беб’яка отримала нагороду за режисуру на МКФ у Карлових Варах, стала найкасовішою словацькою картиною за всю історію їхнього кінопрокату. Зрештою Словацький оскарівський комітет висунув стрічку на «Оскар» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою».

19 грудня 2019 року Україна стала членом Європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів «Eurimages». Фонд відіграє ключову роль в об’єднанні європейської кіноіндустрії, розвитку європейських мереж співпраці між професіоналами, розширенні горизонтів національного кіновиробництва та удосконаленні моделі європейського кіновиробництва. Приєднання до «Eurimages» збільшує можливості втілення спільних кінопроєктів, цікавих для європейського дистриб’ютора. Раніше деякі українські стрічки, наприклад, «Донбас» Сергія Лозниці, створені у копродукції з європейськими країнами, вже отримували підтримку фонду.

За останні три роки завдячуючи сприянню держави побачило світ майже 150 фільмів – факт, який радує, яким не можна не пишатися. Звісно, є над чим працювати та до чого прагнути, адже незважаючи на успіх, українські стрічки поки що не здатні «відбивати» кошти, витрачені на виробництво.

Останнім часом певну тривогу викликають спроби очільників «культурного фронту» в «ручному режимі» коригувати результати конкурсного відбору (пітчингу) для державного фінансування майбутніх кінопроектів. Та й невизначеність із фінансуванням, на думку експертів, є нині найбільшим викликом для розвитку української кіноіндустрії.

І все ж таки бувалий у бувальцях корабель українського кіно, лігши на курс, прокладає свій курс. Попри труднощі, економічні проблеми, корпоративні інтереси, політичні конфлікти.