На тлі повідомлень з олімпійських арен, а головне – з полів реальної війни якось непомітно 5 серпня промайнуло 180-річчя Іллі Ріпина.

– До цієї дати Україна приходить ні з чим, нуль! – емоційно зауважує Володимир Мнішенко. – Окремі публікації, відеоконтент про нашого видатного земляка на просторах інтерену знайти можна, але за час незалежності в Україні, наскільки мені відомо, не видано жодного книжкового життєпису Іллі Ріпина. Та й кінематографічних робіт, ще й підтриманих державою, я не знайшов.

Володимир Мнішенко не є мистецтвознавцем чи істориком мистецтва, його фах – кардіохірургія. Але впродовж тривалого часу він досліджує життя і творчість мистців, діячів культури, пов’язаних із Києвом, Україною.

– Столичний книжковий ринок «Петрівка» насичений російськомовними виданнями Рєпіна – альбомами, монографіями тощо, – дорікає пан Володимир. – Вибір колосальний, у букіністів є навіть прижиттєві книжки про художника, тобто, видані до 1930 року. Звісно, вони недешеві. В моїй домовій бібліотеці понад двох десяток книжок про Іллю Юхимовича. І тільки одна, здається, 1978 року видання, українськомовна. Є, щоправда, збірка поштівок, також видана до часів Незалежності англійською, російською й українською мовами.

– В інтернеті можна знайти публікації, відеоконтент, які наголошують на українськості Ріпина. Зрештою, одне з найпопулярніших у світі мистецьких зібрань – Метрополітен-музей Нью-Йорка – зазначає Іллю Ріпина українським художником. «Атенеум», найбільший художній музей Фінляндії теж представляє Іллю Ріпина як українця.

– Чим більше нація поверне собі своїх видатних імен, тим багатшим буде її духовний спадок. В час екзистенційної війни за збереження українства це потребує особливої уваги. Не лише в інформаційному просторі, а й з боку державних очільників. Скільки років точаться розмови про створення Пантеону видатних осіб України. Як у поляків на Вавелі в Кракові, який має надзвичайне значення для історичної свідомості й самоідентифікації польського народу. Так само можемо навести приклад Франції, Італії, інших держав. Це все має невичерпне духовне значення.

– Йдеться не лише про могили, а й символічні поховання – кенотафи видатних українців?

– Безперечно. Щоб людина могла бачити зображення героїв. Князь Святослав, Володимир, княгиня Ольга… Мусимо реабілітувати культурний простір України загалом і Ріпина зокрема. Почати з того, що випустити художній альбом, який би ретранслював хоча б основні його роботи в українському еквіваленті. Опублікувати українською мовою низку наукових статей про Ріпина. Можливо, перекласти українською найцікавіші іншомовні дослідження його життя і творчості.

– Але широкий загал мало ходить до книгарень, бібліотек. Можливо, ширше поставити завдання: формувати інформаційний простір про геніїв української культури?

– Безумовно, якщо маєте на увазі цифровий простір (соцмережі, відеохостинги тощо). Вибачте, але все це елементи «кліпового мислення». А людина повинна тримати в руках книжку, яка повноцінним кольором ретранслює зображення робіт художника. Хоча б основних десяти, двадцяти, тридцяти, враховуючи, що всього у творчому доробку Іллі Ріпина – понад три тисячі робіт.

– Його творчість допомогла багатьом усвідомити себе українцями.

– У Ріпина десятки робіт, якими він відтворює національний простір України – через костюми, танок, характерні типажі і вирази обличь, зображення української природи тощо. І тоді, і тепер він є носієм невичерпної суто української культури. Попри те, що працював і на замовлення імператорської родини.

Кожна людина вирішує сама, хто він – етнічний українець, українець російського походження, чи росіянин, народжений в Україні. Це не можна нав’язати. Але від цього сумарно залежить не тільки майбутнє території, але й нації, держави.

– У середмісті Києва була вулиця Рєпіна, потім їй повернули історичну назву. У Львові вулицю Рєпіна теж перейменували, але на Ріпина. Якщо Ілля Ріпин видатний український художник, то чому ж у столиці України жодна з вулиць не носить його ім’я?

– На його честь 2022 року Київська міська рада перейменувала провулок Шишкінський. Він розташований на Татарці, щоб його пройти від краю до краю, достатньо аж 222 кроки. А пам’ятник Іллі Рєпіну встановлено біля столичного Національного музею «Київська картинна галерея».

– Які кроки потрібно зробити для вшанування пам’яті видатного українського художника?

– Ім’я Іллі Ріпина у Києві має носити не провулок на 222 кроки, а вулиця. Як уже зазначав, видати українською мовою монографії про життя і творчість художника з описом його робіт. Принаймні тих, де є українська тематика. Уповноважити «Укрпошту» випустити серію поштових марок з національним погашенням, а може й листівок – репродукцій його полотен. А Нацбанку України – випустити пам’ятну монету, присвячену Іллі Ріпину.

***

Зрозуміло, що окреслене Володимиром Мнішенком бачення вшанування пам’яті українського художника Іллі Ріпина – гарний дороговказ, що треба зробити хоча б до 200-річчя видатного митця. Бо для історії 20 років – лише мить.

Коли готував матеріал, поцікавився на сайті «Рідні» поширенням прізвища Ріпа. І найгустіший осередок проживання його носіїв – саме на батьківщині художника, на Слобожанщині, у Чугуєві. Так у Печенізькому районі, який після адмінреформи увійшов до Чугуївського, на одного носія цього прізвища припадає 743 жителів. А загалом в Україні 649 носіїв прізвища Ріпа.

Майже півтора десятиліття харківський видавець Олександр Савчук подвижницькою працею повертає з небуття золоті імена української науки, культури та мистецтва. Серед виданого – й серія видань «Слобожанський світ», справжній інтелектуальний культурний простір, присвячений історичному, етнографічному, музикознавчому, філософському, літературознавчому, архітектурному та науковому надбанню Слобідської України.

– Я знаю щонайменше двоє сучасних українських видань про Рєпіна: Харківського художнього музею і музею Рєпіна у Чугуєві, – каже пан Олександр. – Стосовно Рєпіна і методик зарахування його до українства – для мене це складне питання. Для мене це неоднозначна постать. Скажімо, ми видали монографію, присвячену Опанасу Сластьону. Не така за величиною постать, але взяв і приїхав з Петербурга в Миргород, бо хотів працювати з українцями, українськими студентами. Він теж родом з України, вчився у Петербурзі. І таких багато є – хто повертався, і тих, хто не повертався на батьківщину. Долучати їх усіх, хто мав українську тематику? Не знаю, не маю на це відповіді. Тому концентруюся на менш відомих людях, але з яскраво вираженою українською позицією. Навіть не за походженням, а за покликанням, за тим, що вони зробили для України.

***

Отакий парадокс – з одного боку кажуть: Ріпин наш, українець. І коли триває війна за виживання країни, іде кривава борня за українськість, за нашу ідентичність – ця тема архіважлива і злободенна. А з іншого… Чомусь ми самі (свідомо чи несвідомо) віддаляємо від загальноукраїнського обширу таку величну постать, як Ілля Ріпин, творчість якого стала поштовхом не лише для національного, а й цивілізаційного самоусвідомлення цілих поколінь наших краян.