Людство намагається побороти будь-які упередження, що стосуються дискримінованих суспільних груп, однак до остаточної перемоги все ще далеко. Толерантність часто вважають звичайнісіньким наслідуванням моди. В найкращому випадку. Гірше, коли рівність чоловіка й жінки зневажають, ба навіть засуджують. Якщо ти феміністка чи фемініст – очікуй на критику, якщо підтримуєш права ЛГБТІ-спільноти, то легше про це взагалі мовчати.

У суспільстві побутує ілюзія рівності, можливо, через нерозуміння значущості цієї проблеми. Якщо йдеться про гендерну рівність, більшості людей здається, що у жінок нині навіть «забагато» прав: жінка може безперешкодно (вельми сумнівне твердження) влаштуватися на будь-яку роботу і забезпечувати себе сама, їй доступні всі блага цивілізації, її життя та здоров’я охороняються державою нарівні з чоловіками та й робоче навантаження на жінок не більше, ніж у чоловіків.

Тимчасом мало хто звертається до статистики. Не всі готові витрачати на це час, а дехто вважає, що й так усе розуміє, то, мовляв, чи варто копирсатися в інформації, звертатися до науки, шукати результати рідкісних досліджень серед купи інформаційного «сміття»?

Керолайн Кріадо Перес, британська феміністка, активістка і журналістка, авторка книжки «Невідомі жінки», стала однією із тих, хто не злякався відповідальності та важкої праці. Свою першу кампанію «Жіноча кімната» («Women’s Room»), вона організувала, щоб розширити представництво жінок-експертів у засобах масової інформації. Згодом провела успішну кампанію проти видалення з британських банкнот єдиного на той час зображення жінки, і Банк Англії таки помістив зображення Джейн Остін на десятифунтовій банкноті. Саме Перес наполягла встановити на Площі парламенту Лондона статую Міллісент Фосетт – відомої суфражистки.

Королева Британії додала авторку до списку найвідоміших борців за права та свободи людей, а книжка «Невидимі жінки» отримала статус найкращої науково-популярної книги за версією Королівської спільноти.

Керолайн має ступінь магістра з гендерних досліджень Лондонської школи економіки, вивчала англійську літературу в Кібл-коледжі Оксфорда. Тому можемо бути певними: авторка знає, про що пише.

Книжка «Невидимі жінки» розрахована на широку і прискіпливу публіку. Ґрунтується винятково на фактах, статистиці та результатах ста років досліджень прихованих гендерних даних про жінок, що творили історію на рівні з чоловіками.

Її мова доволі суха, зате кожне твердження детально аналізується і доводиться. Багато посилань на джерела, навіть декілька на одну сторінку. Тут звертання і до наукових публікації у поважних виданнях, і до офіційної статистики, і до публікацій у ЗМІ. Авторка публікує й історії з життя, щоб читачі пересвідчилися: ці проблеми існують у нашому реальному повсякденні, а не лише в цифрах статистики.

Книжку поділено на тематичні частини, присвячені сферам, де жінки найбільше потерпають від сексизму: повсякденне життя, робота, медицина, техніка та технології, суспільне життя й допомога в біді (стихійні лиха, війни тощо).

Цікаво трактується тема жіночої хатньої роботи. Чоловіки звикли, що жінка зазвичай прибиральниця, куховарка, вихователька дітей. Але такий неоплачуваний труд заважає жінці сповна реалізовувати себе як особистість і впливає на економіку країни. У який спосіб? Приготування їжі, прибирання, купівля продуктів – все це коштує грошей і часу. Якщо не звертатися до послуг спеціальних служб (клінінгу, доставлення їжі), якщо робити все самій, жінка залишається без щоденного часу на відпочинок, її ефективність як працівниці зменшується, постає загроза позбутися премій і кар’єрного зростання. Це реальна шкоді і для самої жінки, і для економіки загалом. Можливо, такій працівниці доведеться шукати місце з неповною зайнятістю, а можливо – й лікуватися від наслідків постійного стресу, професійного вигорання, неврозів. Отак для успішної кар’єри і комфортного життя одного члена сім’ї, частіше –чоловіка, своєю кар’єрою повинен пожертвувати інший: частіше – саме жінка.

«Жінки в усьому світі виконують 75% неоплачуваної домашньої роботи. За оцінкою ООН, сумарна вартість неоплачуваних послуг з догляду за дітьми в США у 2012 р. склала 3,2 трлн доларів, або приблизно 20% ВВП», – пише Керолайн Кріадо Перес.

У книжці відкриваєш багато нового. Зокрема зі сфери медицини. За словами авторки, у світі панує аксіома, що людина – за замовчуванням чоловік. Хоча жіночий організм відрізняється від чоловічого не тільки статевими органами. Жінки в середньому мають менший зріст, меншу вагу, у них інакше розподілені м’язи й жир, інше співвідношення гормонів і навіть реакція на речовини різна. Однак вчені чомусь ігнорують це.

«Обстеження, розраховані на чоловічий організм, створюють проблеми й під час діагностики інших захворювань, зокрема можуть призвести до великого ризику для жінок. Так, імовірність розвитку правостороннього раку товстої кишки в жінок вища, ніж у чоловіків, і він часто має агресивніший перебіг, однак аналіз фекальної крові, який часто використовується для ставлення діагнозу, менш показовий для жінок, ніж для чоловіків.

Нарешті, відіграє свою роль і те, що ВООЗ називає поширеною діагностичною помилкою, а саме недооцінка важливості симптомів, характерних для представників конкретної статі. Якщо симптоми захворювання перераховані в порядку частоти виникнення у хворих обох статей, а не лише однієї, специфічні жіночі симптоми сприймаються як менш значущі, ніж насправді».

Ігнорування потреб жінок проявляється не лише у лікувальних процедурах. І не лише при виготовленні лікарських засобів, а й спецодягу, техніки, апаратури. І навіть у плануванні міста чи у громадському транспорті. В якихось випадках це обертається для жінок «всього лише» щоденними незручностями, але в інших – може спричинити трагедію.

Приголомшує фактами заключна частина книжки «Невидимі жінки», у якій ідеться про стихійні лиха, табори біженців, притулки для бездомних. У деяких країнах жінкам заборонено залишати будинок без супроводу чоловіка – члена родини. Зазвичай, коли трапляється лихо, жінки, що опинилися сам-на-сам із бідою, фактично приречені. Вони навіть не можуть увійти в притулок – їм заборонено перебували поруч зі сторонніми чоловіками, інакше ганьба на всю сім’ю, та й цим чоловікам дозволені будь-які дії щодо такої жінки.

Керолайн Перес наводить жахливу статистику про жінок, які стали жертвами сексуального насильства під час воєнних конфліктів: трирічна війна у Боснії породила 60 000 таких нещасних, стоденний геноцид у Руанді – близько 250 000; ще понад 60 000 жінок постраждали від насильства за 11 років протистояння у Сьєрра-Леоне, а понад 40 000 – у чотирнадцятилітньому збройному конфлікті в Ліберії. І не менше 200 000 жінок – у бійні, яка триває з 1998 року в Демократичній Республіці Конго. Перес, утім, припускає, що ці дані можуть бути значно заниженими.

Книжку «Невидимі жінки» варто прочитати тим, хто досі переконаний, що фемінізм – така собі забавка-зайвина, що жінки давно вибороли всі права рівності з чоловіками. Факти, оприлюднені в цій книжці, на жаль, засвідчують протилежне.

Недолуго звинувачувати чоловіків у тому, що вони народилися чоловіками і є представниками панівної (домінуючої) групи в патріархальній системі, яка віками так чи інакше принижувала жінок. Але чоловіки повинні сприйняти той факт, що в жінок є власні потреби. І допомагати просувати конструктивні та масштабні зміни, щоб нарешті покласти край гендерній дискримінації жінки, щоб дати їй право і змогу бути такою, якою вона прагне бути.