Люди схильні довіряти думкам, судженням священнослужителів, котрих вони поважають та цінують.
Втілюючи проєкт «Інший погляд», спілкуємося з представниками різних релігійних течій, конфесій, аби зрозуміти головні постулати віри. Також шукаємо відповіді на вкрай болісне нині питання про війну росії проти України.

Безумовно, найкраще було би почути відповіді від офіційних речників організацій, однак деякі релігійні спільноти відмовляли в оприлюдненні «прямої позиції». Розмова обмежилася спілкуванням з окремими релігійними діячами та, наскільки можливо, з багаторічними представниками спільнот.

– З вірою у Христа, звичайно, можна йти на смерть за свою країну, – зазначає отець Діонісій Буренко, священик з УПЦ, служитель Святопокровського храмі у Бориславі, що на Львівщині. – Якщо стається, що людина помирає на визвольній війні, – це дуже шанується церквою. Україну умовно можна порівняти з великим селом. Коли з одного краю горить хата, з усіх кінців села люди йдуть, щоб загасити полум’я. Хто може воювати – повинен воювати, неважливо, він з Львівщини чи з Донеччини. Ми звільняємо нашу землю. Якщо сьогодні хтось безпосередньо не страждає, бо у нього спрацьовує ПВО, це не означає, що ворожа ракета не бабахне завтра. Не треба чекати, поки згорить все село і прийде до твоєї хати. 100 відсотків, потрібно йти, якщо є можливість, щоб визволяти свою землю.

Ісус Христос, Господь наш, сказав: «Немає більшої любові, хто душу свою покладе за друзів своїх». Це цілком стосується і солдатів, котрі сьогодні сплять в окопах чи навіть на сирій землі. Це стосується лікарів, які під кулями витягують поранених.

– Проте Ви казали, що життя християнина має дуже велику цінність. Як це співвідноситься з праведною смертю на війні?

– Вислів не означає, що всі мають іти і хоробро померти. Життя потрібно берегти як найбільший дар і завжди допомагати на своєму місці. Проте солдатам не потрібно боятися праведної смерті за свої цінності.

Отець Діонісій робить окопні свічки для ЗСУ (фото з Facebook отця Діонісія)

– Країна-агресор намагається захопити територію суверенної держави, – зауважує на початку нашого спілкування Павло Брайко, очільник Товариства Свідомості Крішни у м. Кропивницькому. – У Ведах зазначено: той, хто нападає зі смертельною зброєю, може бути знищений. І сторона, яка захищається, не несе негативних кармічних наслідків. Іншими словами, українські воїни можуть вбивати російських окупантів і це не буде насильством. Воїн – той, хто захищає, а не нападає.

Серед відданих Крішни є багато бійців ЗСУ. Інші представники як можуть активно долучаються до допомоги. Як-от до благодійного проєкту «Їжа Життя» («Food for Life»), до іншої посильної допомоги. Проте тут кожен має вирішувати особисто.

Павло Брайко

– Яким є Ваш погляд на природу війн? Як це пояснює філософія вашої віри?

– Війна є наслідком гріховних реакцій людей. Ведичні писання вказують, що вбивство корів та інших тварин, експлуататорське ставлення до природи – це агресія, що призводить до «кармічного вузла» (великої сукупності гріховних реакцій за вчинене). Зараз він розв’язується через війну. Зрозуміло, це бентежить всіх в усьому світі. Вегетаріанство стало б одним з вагомих кроків для досягнення благоденства.

Ділявер Саідахметов

– Іслам говорить, що людина повинна захищати свій будинок, майно, свою честь, родину і Батьківщину, – роз’яснює Ділявер Саідахметов, голова інформаційного відділу духовного управління мусульман України «Умма». – Щодо «йти чи не йти», для нас немає жодних сумнівів. Ми маємо захищатися, що зараз і роблять тисячі мусульман. Кожен може робити це відповідно до власних можливостей. Так, крім військової служби, багато хто залучений до волонтерської допомоги.

– Як мусульмани ставляться до війни в Україні?

– У мене є близький товариш, який кілька років тому приїхав до України, одружився, тут у нього народилися діти. Коли почалася війна і він мав можливість виїхати, батько дав йому настанову, що він має залишатися та боронити Україну. Ба більше – що це його релігійний обов’язок. Це наша країна, і мусульмани будуть боротися пліч-о-пліч і з українцями – представниками інших конфесій, і з атеїстами і всіма іншими.

Поталанило поспілкуватися з буддистом з Києва. Чоловік серйозно займається духовною практикою останні 27 років. Він погодився на оприлюднення його думок і спостережень як ставляться до війни його одновірці, чи підтримують Україну, за умови, що ім’я та назва спільноти, до якої він належить, не фігуруватиме публічно.

Фото невідомого буддиста з відкритого джерела

– Кожен з нас вирішує для себе де він може бути корисним своїм рідним, близьким, родині, спільноті, країні. Багато моїх друзів-буддистів знайшли себе в гуманітарній допомозі, хтось вивозить людей з небезпечних прифронтових територій, хтось навіть професійний військовий. Буддійські повчання дають широкий діапазон можливостей, як чинити зі своїм тілом, мовою та розумом. Тобто як скерувати їх на добрі справи для інших.

Буддисти можуть чинити різкі речі (як-от воювати), але важливо робити це без гніву, тому що мотивація грає вагому роль у наслідках дій. Однак сама ситуація, коли ми захищаємо життя, свободу людей, цінності – не протирічить вченню.

– Схожу позицію мають також представники інших учень. Чому не дозволяєте розголошувати своє ім’я та назву спільноти?

– Я не розголошую цю позицію публічно, бо наш вчитель, а перед тим його вчитель і так далі – дали настанову, що буддійські громади призначені насамперед для духовної практики. Громадянські обов’язки, соціальне життя, політична позиція залишаються поза межами організації.

Підсумуємо. Представники зазначених релігійних спільнот в Україні підтримують бійців ЗСУ і надихають людей бути корисними, допомагати армії та економіці – хто як може. І боронити Україну, бо ж своє боронимо – такі дії праведні. Є й така думка: потрібно воювати і вбивати, але без ненависті. Як це можливо, очевидно, можна збагнути хіба що під час духовних практик.