Задумувалися коли-небудь про те, які ми насправді беззахисні перед нищівністю страшного монстра, що його самі й породили? Драматична кіноісторія великого фізика «Оппенгеймер», створена режисером Крістофером Ноланом, неодмінно наверне вас на цю думку.

У часи Другої світової війни влада доручає полковнику США Леслі Гровсу непросту місію. Для її втілення він обирає блискучого теоретика Роберта Оппенгеймера та дає йому змогу очолити Мангеттенський проєкт. На кону доля світу, адже саме від цих людей залежить, щоб нацистська Німеччина не випередила Сполучені Штати у створенні атомної бомби.

Для втілення проєкту мобілізують індустріальну міць та найсучасніші технології першої за економічною потугою країни світу. Але вирішальна роль усе ж за групою самовідданих і талановитих науковців на чолі з Оппенгеймером. Мангеттенський проєкт стимулював значний прогрес у багатьох галузях науки і техніки: у фізиці, матеріалознавстві, комп’ютерних науках, інженерії. Ці досягнення мали значний вплив на багато сфер життя – від медицини до космонавтики. Але в історію він укарбується з єдиним набутком. Зусилля групи Оппенгеймера увінчалися успіхом: їм першими вдається створити атомну бомбу. Творці вірили, що вона покладе край кривавій війні.

Але тріумф усе більше затьмарюють сумніви. Роберт Оппенгеймер не може позбутися гнітючого почуття провини: його винахід насправді володіє такою руйнівною силою яка здатна стерти з лиця землі не лише ворога – все живе.

Історія легко вимощує добрими намірами дорогу до пекла. Створення атомної бомби стало поворотним моментом в історії людства. Ця зброя масового вбивства підхльоснула небачені доти гонку озброєнь. Ядерне стримування стало каталізатором «холодної війни», перший етап якої тривав майже 50 років. Нинішні кремлівські палії знову повернули її у світ: загроза ядерної війни нині як ніколи реальна.

Кінообраз Оппенгеймера відтворив Кілліан Мерфі, талановитий актор, котрому з найменшими деталями та особливими емоціями вдалося розкрити складну та суперечливу особистість вченого. Крістофер Нолан підбирав акторів максимально схожих на своїх персонажів – і чудово із цим справився. Він зміг повідати історію у найдрібніших деталях, майстерно використовуючи і візуальні ефекти, щоб відтворити і страхітливу силу атомної бомби, і межову психологічну напругу, в якій працював Оппенгеймер та його команда. Це відчуття страху і напруги передається в зал. Глядач стає очевидцем, навіть співучасником страшного винаходу, його заполонюють емоції кіноперсонажів.

Тінь Мангеттенського проєкту лежить на сучасному світі. Етичні дилеми, що стояли тоді перед Оппенгеймером, досі не мають однозначного вирішення. Відповідальність за наукові досягнення, жахлива сила зброї масового знищення, збереження планети – виклики, якими людство мучиться дотепер.

«Оппенгеймер» – не ефектна і видовищна кінобіографія. Це потужний емоційний роздум про відповідальність науки, небезпеку ядерної зброї та людську ціну прогресу. Тому він приречений на актуальність. І залишається з нами надовго після фінальних титрів.