Людина живе, поки її пам’ятають… І наживо, і на тому березі Вічної Ріки Часу, де пам’ять закарбовано у світлинах, полотнах і пластичному мистецтві, у фільмах і виставах, у поезії, прозі, у співах і музиці…

Київський театр  «Сузір’я» зібрав шанувальників творчості славетного актора і кінорежисера Івана Миколайчука одразу на дві пам’ятні події – на презентацію книжки відомого кінознавця Сергія Тримбача «Іван Миколайчук. Містерії життя» та на фотовиставку славетного кінооператора і фотомитця Юрія Гармаша «1000 снопів вітру. Іван Миколайчук. Життя після смерті». Ініціював проєкт Леонід Фінберг, головний редактор видавництва «Дух і Літера».

На цьому дійстві було тепло від щирих спогадів. Івана Миколайчука згадували ті, хто знав його особисто, хто творив з ним мистецьке диво українського кіно. Згадали Майстра кінокритик Лариса Брюховецька, авторка першої книжки про Миколайчука, Олесь Янчук, кінорежисер, директор кіностудії імені Олександра Довженка, народна артистка України Валентина Ковальська, учасниця легендарного тріо «Золоті ключі» та інші.Світлини Юрія Гармаша мовби оживляли миті цих оповідей-історій:  більшість фотографій зроблено саме під час зйомок фільмів «Тіні забутих предків», «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон ХХ». А довершували експозицію колажі Лариси Кадочнікової: знаменита Марічка з параджановських «Тіней», виявляється, не лише чудова актриса, але й прекрасний художник.

Сергій Тримбач розповів про те, що надихнуло його на творення книжки, як вона писалася, які вражаючі історії з життя митця він відібрав. Чому, зрештою, «Містерії життя»? Та тому, що в біографії Івана справді було щось містичне –  від самого початку його з’яви на світ…

Леонід Фінберг зауважив: сьогодні про Івана Миколайчука написано і видано понад 800 книжок. Але цього не досить: його видавництво має намір поповнювати новинками цю бібліотеку. Мусимо, наголосив, тиражувати якогомога більше книг про наших видатних постатей, аби наші діти й онуки, нащадки наші знали цих людей і ніколи не забували.

Юрій Гармаш зізнався, чому обрав для виставки самі ці фотографії – із сотень ніким не бачених.  Бо на світлинах з цієї експозиції – досі абсолютно незнаний митець, таємничий, непублічний…

Фотовиставка «1000 снопів вітру» – це той міх добірних зерен, які, упавши на благодатний український грунт, неодмінно проростуть духовним повноколоссям… Цікаво завважив Сергій Тримбач: «Хтось із митців сказав: коли творча людина помирає – закінчується і відзнятий матеріал, і після того починається новий монтаж, починається, власне, новий фільм, нова історія. Так і з Іваном Миколайчуком. Такого митця, якого ми тепер знаємо, він сам себе не знав».