Люди, котрі виїхали з України, змушені влаштовувати своє життя фактично з нуля. І перше, чим практично переймаються, – де і як влаштуватися на роботу.

Наталя з родиною приїхала з Одеси до Канади. І щиро зізнається: знайти роботу було дуже важко: літо – сезон відпусток, коли бізнес помітно збавляє оберти. Та ще й вимоги до шукачів роботи знати не тільки англійську, а й французьку мови, бо оселилися у франкомовній провінції Квебек. Дехто із роботодавців доповнює ці «мовні умови» вимогами знати іспанську чи ще якусь мову. Залежно від того, з якими іноземними партнерами працює компанія.

– Емігрантів наймають, розуміючи, що робота їм конче потрібна, тому дуже збивають вартість оплати праці, – розповідає Наталя. – Ти приходиш і кажеш, що хочеш ось такі кошти заробляти, а вони: «Ну, можемо дати от стільки». І впевнені, що погодишся, бо не маєш інших варіантів.

Наталі вдалося знайти роботу на складі жіночого одягу. Побачила оголошення в одній з українських груп, що шукають співробітників. Особливих вимог не було: без досвіду роботи, без знання мов, але на мінімальну зарплатню. Там Наталя пропрацювала 8 місяців. Зізнається, було дуже важко.

– Фізично і морально. Мала проблеми з українками, які почали пліткувати про мене, аби просто мене «втопити», бо я знала англійську краще за них. Це було жахливо. Розуміла, що маю заробляти якісь кошти, щоб сплачувати рахунки. Плакала, але їхала на роботу. І ввечері поверталася з плачем.

Після такого гіркого досвіду, Наталя змогла знайти іншу, кращу вакансію. Офісну роботу в хорошому колективі, де всі були європейками. Обіймала посаду координатора продукції у відділі дизайну, виконувала різну, за її словами, «прикольну» роботу. Працювала і з дизайном, і на виробництві, мала досить широкий спектр обов’язків і завдань.

І досі спілкуються, підтримують зв’язки, попри те що Наталя і там довго не затрималася. Надто низька була зарплатня для такого обсягу обов’язків.

– Тут ринок інший, – пояснює Наталя. – Якщо в Україні пропонують вакансію, і є купа людей, котрі хочуть її заповнити, то тут ніби і людей багато, але вони з такою самооцінкою і вимогами, ніби шукають якогось «єдинорожика», якого не існує…

Втім, кваліфікованому спеціалістові з чудовим знанням англійської та французької гідна робота вряди-годи «світить». І навіть високооплачувана. Одначе, перевага надається кандидатам з канадським досвідом. Іноді можна натрапити і на український бізнес, власники якого приймають на роботу наших емігрантів.

…Третім місцем праці для Наталі став парфумерний магазин, в якому вона раніше була клієнткою.

– Якось зайшла до них, і побачила, що в них маса покупців, а продавці не справляються. Наступного разу прийшла з резюме і сказала: «Якщо потрібна допомога, то я готова. Я люблю парфуми, ви ж знаєте». Вони знали, що в Одесі я робила свічки, і також хотіли запустити свою лінію свічок. Покликали і тепер я працюю у них.

Її нинішня посада – менеджерка з розвитку бізнесу. Переважно спілкується з представниками брендів та партнерами магазину. Зізнається, що почувається на своєму місці, що ця робота її цілком влаштовує і вона максимально щаслива.

Тепер є лише одне, що її вкрай засмучує, – податки.

– На це йде дуже відчутна частка заробітку. Через те інколи точить образа: як так – працюєш, стараєшся, а ніби стоїш на одному місці?

Хоча щиросердно зізнається: з появою цієї роботи відчула-таки інший рівень життя.

Канадці знають, що відбувається в Україні, де рідний дім Наталі. Співчувають. Але вони досить обережні на теми війни: не мають звички лізти в душу чи ставити купу нетактовних та болючих запитань.

Якщо ж роботу тут знайти ніяк не випадає, можна розраховувати на грошову допомогу. Заповнюєте необхідні документи і за спеціальною програмою вам надходитиме допомога – приблизно 840 доларів на місяць. Її розмір може варіюватися залежно від соціального стану отримувача. До того ж канадський уряд зацікавлений, щоб переселенці знали офіційну мову. Тому в деяких випадках тим, хто вивчає французьку повний день (full-time), виплачують стипендію, близько 900 доларів. Також в Канаді є спеціальні фудбанки та крамнички при церквах, де можна купувати харчі за мінімальними цінами.