Спадщина  уславленого педагога, письменника, заслуженого вчителя України Василя Сухомлинського актуальна і сьогодні, нею користуються вчителі і викладачі вищої школи, її вивчає молодь. Доцент Інституту педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка  Маргарита КОЗИР разом зі своїми студентами розробила за мотивами казок Василя Сухомлинського навчальний проект «Дитяча усмішка».

– Маргарито Валентинівно, як виникла ідея проекту?

– Коли моя донька закінчила перший клас, то  вчителька на літо запропонувала прочитати десять оповідань Василя Сухомлинського і зробити читацький щоденник. Ми працювали разом, і я зауважила, що надбання відомого педагога-практика і нині значущі для нашої освіти. Так і виникла ідея побудувати курс теорії виховання на творчій спадщині Василя Сухомлинського. А студенти якось запропонували: «Прочитаємо  його казки, зробимо ілюстрації».  Майбутні педагоги тоді дійшли висновку: багато цих творів, звісно, цікавих, повчальних, нинішніх дітей уже не проймуть до глибини серця. І це зрозуміло, бо Василя Олександровича немає з нами майже півстоліття, світ за цей час разюче змінився…

І тоді студенти взялися писати свої казки. Коли я їх прочитала, була приємно вражена. Вони писали про сучасний світ, вводили до казок сьогочасних героїв, знайомих і зрозумілих нашим дітям. Але дуже важливо, що у цих новотворах залишилися цінності Сухомлинського: любов до матері, до рідної землі, вміння помічати  красу природи, розуміти спів птахів… І тоді я попросила вчительку моєї доньки,  аби та дозволила, щоб студенти прочитали  свої казки її учням. Щоб зрозуміли, як ці твори, ідеї Василя Сухомлянського  впливають на нинішнє школярство.

Пригадую казку однієї студентки. Мама приходить додому, її зустрічають семеро доньок. Перша каже: «Мамо, я тебе чекала і намалювала тобі малюнок», друга : «Я тобі заспіваю пісню»… І лише одна зустріла її словами:«Мамо, ти втомилася, я приготувала вечерю». Це осучаснений варіант  казки Василя  Сухомлинського.  У нього, щоправда, ця донька стрічає матір іншими словами:«Мамо,  Ви прийшли втомлені,  я помию Вам ноги».

Відтоді, коли відбулося це читання студентських казок у шкільному класі, вже й школярі захопилися «казкарюванням». Отак народився навчальний проект. Ми провели у школі відкритий урок, на який запросили онуку Василя Сухомлинського Лесю Віталіївну Старикову. Тоді вона розчулилася, аж заплакала: «Не сподівалася, що спадщина дідуся може так по-новому цікаво трактуватися і бути цікавою нинішнім педагогам».

А ми на цьому не зупинилися. Почали проводити уроки за Сухомлинським. Учні стають у коло, тримаються за руки, кожен вільно висловлює свою думку. І вчитель рівний серед дітей, не домінує у класі, не пригашує своїм авторитетом дитячу думку, дитячу ініціативу… Нині такий формат навчання пропонуємо поширити і в Грінченковому університеті.

– Між шкільними та вишівськими навчальними програмами, наукою прекрасного  і реаліями життя, часто жорсткими, навіть жорстокими –  іноді дистанція неосяжного розміру…

–  Це теж реалії цифрового суспільства, нанотехнологій, шаленого постіндустріального темпоритму. Сьогодні роботи вже витісняють людей з виробництва. А щодо освіти? Є і у нас своя «тінь» новацій. Нині багато розповідають, пишуть про неймовірні переваги дистанційного навчання. Але… Як на мене, живе спілкування, і в аудиторії теж, важко повноцінно замінити. Так, світ змінюється, але одвічні людські цінності, які так обстоював педагог Божою милістю Василь Сухомлинський,  не знецінюються епохами науково-технічного прогресу і нанотехнологій. Якими виховаємо наших дітей, таким і витворимо наше майбутнє.

– Отже, час запроваджувати вашу методику у школи?

– Гадаю, тут справа в іншому. Це швидше ексклюзивний проект, його не можна ставити «на потік». Те, що йде від серця, від душі, не можна запроваджувати наказом. Звісно, якщо хтось з учителів зацікавиться, я з радістю поділюся своїми напрацюваннями. У київській  школі № 231, з якої ми починали цей проект і де працює голова об’єднання  вчителів початкових класів Оболонського  району Олена Іванівна Терещенко,  маємо базовий третій клас. Контрольні вимірювання рівня знань показали, що наші «експериментальні» школярі мають кращі здобутки. І не лише з української мови та літератури. Олена Іванівна навіть складає задачі, використовуючи наші казки. Наш досвід вивчають у Солом’янському районі столиці, ми стали учасниками Сухомлинських читань…

– Маргарито Валентинівно, але ж у нас чимало відомих казкарів, маємо і повчальні народні казки…

– У Василя Сухомлинського була спеціальна шкільна кімната, в якій він читав учням казки. І не тільки свої. Великий педагог створював своєрідну емоційну атмосферу, яка захоплювала, виховувала дітей. Нині студенти-грінченківці пишуть про таку «Кімнату казок» наукові дослідження. Використовуючи і наш досвід, і власні набутки. Через таку «Кімнату казок» мала б пройти кожна дитина. Психоемоційна педагогіка стала ще одним напрямком, який нам «підказав» Василь Сухомлинський. Отже, будуть казки, оповідки,  інша дитяча творчість, яка вчить краси світу. І нові значущі педагогічні проекти.