Після перегляду цього фільму переосмислюю все, що доти знав про Чорнобиль. В «Іншому Чорнобилі» режисера Андрія Михайлика немає ані хрестоматійних кінокадрів зруйнованого четвертого реактора ЧАЕС, ані документальної хроніки евакуації людей із Чорнобиля, Прип’яті та сіл «Тридцятикілометрової зони». Зате є історія міста, що надовго залишиться без людей – на відкупі дикої природи. Історія, відтворена в долях чорнобилян, яких розвіяла світами найбільша техногенна катастрофа в історії цивілізації.
Вони впізнають одне одного за своєю кодовою назвою: чорнобиляни. За історичною назвою, яка, схоже, з’явилася в Х столітті, коли Чорнобиль був форпостом Київського князівства.

Вже у наші дні експедиції українських археологів Валерія Манька та Сергія Переверзєва відкрили рештки літописного Чорнобиля. За їхніми словами, після трагедії на ЧАЕС тут чисто випадково знайшли рештки ймовірно великого городища. Десь неподалік од місця розкопок у ХІІІ столітті русичі розгромили загін Батиєвого воєводи Кайдана. Чорнобиляни пишаються, що саме на їхніх теренах здобуто першу перемогу над ординцями. Хоча згодом вони таки зруйнували місто.

Ненадовго – вже у XV столітті Чорнобиль цілком постав із руїн. Величним замком і палацом, рештки якого пам’ятали герої фільму, чорнобильські старожили. XV століття в містечку поселилися перші єврейські родини. З десятиліттями їхня громада помітно приросла. В другій половині XVІІІ століття сюди переїхав ребе Менахем Наум Тверський, з нього почалася велика династія чорнобильських рабинів. В місті постала показна синагога з мозаїчними вікнами. 1920 року комуністи розгромили цю споруду, а на її місці облаштували громадську вбиральню.

За спогадами однієї з героїнь фільму Тетяни Лібман, вони дітьми бігали на місце зруйнованої синагоги, шукали уламки кольорового скла, якими потім обмінювалися. Чорнобиль тоді був багатонаціональним містом: окрім українців та євреїв, там знайшли осідок росіяни-старовіри, котрі тікали від царських репресій, австрійці, французи, чехи. Різне віросповідання не заважало їм жити дружно. Комуністи принесли у цей тихий рай заразу шовінізму та антисемітизму. Радянська влада зруйнувала єврейський цвинтар, а на тому місці збудувала школу. Зі слів Тетяни Лібман, «коли діти виходили копати грядки, знаходили людські кістки». Понівечили і святі для євреїв поховання їхніх праведників-цадиків. Уже в наш час ці могли впорядкували, і щороку сюди з різних куточків світу з’їжджаються чорнобильські хасиди, щоб ушанувати пам’ять предків. А нащадки чорнобильських праведників оселилися аж ген біля Нью-Йорка, у селищі Нью-Сквер.

У кадрі ще живі поважного віку чорнобиляни, розповідають в якому славному містечку випала їм доля мешкати. Перше велике лихо на їхньому віку принесла нацистська навала. Як згадує Тетяна Лібман, в ніч, коли почалася німецько-радянська війна, вони святкували шкільний випускний. На світанку класом пішли на річку – кататися на човнах. А коли вранці повернулася додому, побачила сплакану матір, довідался про початок війни.

Герої фільму «Інший Чорнобиль» багато згадують про Другу світову. Нині ці тяжкі спогади надто реально перегукуються з жахами війни сьогочасної, з недавньою окупацією Чорнобиля російськими фашистами. Абрам Хабенський згадує, як нацисти розстріляли всю його сімʼю: батька, матір, трьох братів, дідуся та бабусю. Живим залишився тільки він.

Коли погнали німецьких окупантів, радянські визволителі взялися за старе окупаційне ремесло: відбирали останнє у жителів. Дитячі спогади війни крізь багато десятиліть постають яскравими спалахами. Ще один герой стрічки Олександр Крамаренко згадує: «Після війни життя в Чорнобилі було спокійним, люди знову починали працювати, відбудовувати рідне місто». Повоєнний час у спогадах чорнобилян – віє ностальгійними нотками: часто згадують про багатство довколишніх лісів, про річку, прекрасні і щедру на рибу. Розповідають, що на тодішню Припʼять зʼїжалися заледве не з усіх усюд Радянського Союзу.

Але едем змінило пекло 26 квітня 1986 року. Цей день зарубцювався негойною раною у памʼяті не тільки чорнобилян, а й всього світу. Ніхто з мешканців Чорнобиля чи Прип’яті не міг і помислити про таку біду, бо, закладаючи у цій природній перлині АЕС, радянська влада запевняла людей про небачений соціально-економічний розквіт, які принесе краю «мирний атом», і про те, що цілком безпечна станція стане гордістю міста та флагманом радянської енергосистеми.

Тепер «гордістю міста» стало його минуле. Тепер життя Чорнобиля тепліє лише у щемних спогадах чорнобилян. Фільм «Інший Чорнобиль» це напрочуд точно відтворив.