Кажуть, що книжки, наче маленькі пташенята, туляться одне до одного на поличці, як у гніздечку. Такими «шпаківнями-домівками» для томів і томиків віднедавна стали ще й «Вільні бібліотеки». Буккросинг, або ж обмін книжками,  доволі популярний у світі. Прочитав щось – поділися цим з іншими: однеси і поклади до маленької книгозбірні десь у парку чи кав’ярні.

У нас такі міні-бібліотеки має не лише столиця –  ще майже 20 міст. Тому й назвали їх «вільними бібліотеками». Перші бокси з’явилися у Києві зо три роки тому і мали форму латинської літери «V». Проектом зацікавилися не лише читачі, а й деякі видавництва. Наприклад, харківське  «Фоліо», як повідомляли мас-медіа, поповнило бокси своєю продукцією.

Інтерес до вільного обміну книжками спершу був значним, але згодом  поволеньки згасав.  Про що  свідчить порожній  бокс?  Хтось ті книжки бере, але не повертає. Лінощі, забудькуватість чи звичайнісінька непорядність? А творці «Вільної бібліотеки» свято сподівалися, що книжки отак не зачитуватимуть.

Підходимо до одного зі столичних «бокс-буків», неподалік метро «Золоті Ворота».

– Книжи звідси беруть переважно навесні чи влітку. Люди різного віку. Хоча більшість перехожих просто не звертає уваги на бокс, – ділиться спостереженнями Сергій, який неподалік торгує кавою. – Кілька разів бачив, як туди клали книжки. Але їх швидко розбирають. Мені здається, не читачі, а бажаючі заробити копієчку.

Олексій теж працює неподалік і щодня проходить повз міні-книгозбірню. Робить своє припущення:

– Цікаву книгу хочеться залишити вдома, можливо, виникне бажання перечитати. Чи, як кажуть у таких випадках, «щоб було».

Анна, випадковий свідок нашої розмови, вважає, що людина має постійно самовдосконалюватися.

– Книжки у цьому найкращі помічники, але ти ж не один. Допомогти  іншій людині, поділитися з нею цікавою і потрібною книжкою –  справа благородна.

З нею погоджується  Лаврентій: каже, що книгообмін – добра практика віддавати, нічого не вимагаючи натомість. А до такого багатьом із нас ще треба привчатися.

Бокси, раніше набиті книжками, нині, на жаль, порожніють. Але буккросинг, то не лише обмін літературою, а своєрідний стиль спілкування. Часто люди не просто приносять сюди чи беруть звідти кнжки – вони  залишають листи чи листівки, власні малюнки, навіть маленькі подарунки.

– Я не раз клав туди книжки, переважно наукові видання і художню літературу, – ділиться охоронець історичної пам’ятки «Золоті ворота»  Микола. – Якось поклав Біблію. Вважаю, що книжки необхідно читати молоді, передусім релігійну літературу. Якщо молоді люди звикнуть читати і думати, то буде не так страшно за майбутнє нашої держави.

Отож, з одного боку, вуличні бібліотеки нині мають вигляд покинутих, а з іншого – є хай і невеликий, зате дієвий гурт послідовників такого книгообміну. Чимало й тих, хто схвалює буккросинг, але до його розвитку не долучається. Декого, щиро кажучи, відлякує, що книжки брали до рук невідомі і в такий спосіб начебто можна підхопити заразу. Марні перестороги: вірус чи бактерію багато швидше піймати у громадському транспорті чи в інших місцях масового скупчення. Очевидно, маємо ще трішки культурно підрости, щоб відчувати життєву потребу користуватися такими бібліотечками: щиро спілкуватися з людьми і з книгами.