У час, коли українська мода стала не просто індустрією, а мовою самовираження, з’являються люди, які не бояться формувати її нову естетику. Роман Михайленко – саме з таких. Мерчендайзер, зірковий стиліст, людина, котра читає простір так само тонко, як інші поезію. Його вітрини перетворюють бренди на історії, погляд на стиль надихає інфлюенсерів, а відчуття українського – формує те, як про нас говорять у світі.

Це інтерв’ю – не про тренди. Про силу. Про свободу. Про те, як українська мода виростає з коріння, проживає травми, відповідає на час і створює власну культуру – гучну, чуттєву, впізнавану. Ми поговорили з Романом Михайленком про стиль і українську ідентичність, про мерчендайзинг як мистецтво, про те, як бренди відчувають нашого покупця, і про молодь, яка ще вчиться читати власні символи.

– В інстаграм мій нікнейм – ґудзик на жакеті Schiaparelli, – почав Роман. – Я – саме той ґудзик на полотні українського світу моди.

– Що, на Вашу думку, робить наш стиль впізнаваним? Який вона, ота «українська ДНК» наших брендів?

– Справді, українську моду нині світ упізнає завдяки її унікальній ДНК. Йдеться вже про окрему естетику – Ukrainian Fashion DNA. Це поєднання глибинної етнічної символіки та сучасної авангардності. Вона говорить мовою вишивки, вільних силуетів і природних фактур, її стиль водночас ніжний і сильний. Це мода свободи, гідності та творчої сміливості – емоційна, автентична. Її неможливо сплутати ні з чим іншим.

– «Мерчендайзинг по-українськи». Це про естетику? Про цінності? Про сміливість? Про драму?  

– «Мерчендайзинг по-українськи»  –  це не просто викладка товару, а створення живого простору, де кожен елемент має емоцію, символ, характер. Це гармонія ремесла й сучасності, теплота ручної роботи, повага до форми, текстури та історії, вкладеної в кожну річ. У мультибрендових просторах, де представлено виключно українські марки одягу, одразу відчувається наш вайб. Кожен із брендів неймовірно мечиться між собою і допомагає творити унікальні образи. Український мерчандайзинг завжди про атмосферу, про те, щоб покупець не лише бачив а й відчував продукт. До прикладу, наш всесвітньовідомий бренд «Ruslan Baginskiy» перетворює викладку на інсталяцію: його капелюхи та аксесуари подаються як арт-об’єкти. Це завжди чиста композиція, баланс, мінімалізм і сильний фокус на силуеті. Кожна вітрина в естетиці Багінського –  ніби кадр з модного фільму: чіткі лінії, тактильні матеріали, акцент на об’ємі. Він створює простір, і головний убір там стає характером, а не простою деталлю. Все це ще й несе в собі ДНК української землі й народу.

Або згадати бренд «FROLOV». Це інша енергія – мерчандайзинг живе емоцією, еротикою, свободою. У викладках Фролова завжди є драматизм, контраст, гра світла й тіні. Латекс, кристали, серце як символ – усе подається так, щоб людина одразу відчула пульс бренду. Я ще сказав би , що це серце цілого покоління сучасної вільної молоді України.

Разом ці підходи формують українську естетику мерчандайзингу: сміливу, емоційну, культурно впізнавану, де продукт перетворюється на мистецтво, а простір – на досвід.

– Багато інфлюенсерів надихаються Вами. Відчуваєте відповідальність за те, що задаєте певні стандарти молодші генерації?

– Я справді відчуваю, що на мене дивляться й надихаються, і це, чесно, додає мені відповідальності. Але не тієї, що обмежує. Навпаки, вона дисциплінує мене залишатися чесним, відкритим, не копіювати себе вчорашнього, бути в русі. А водночас дає мені неймовірну свободу. Бо коли бачиш, що твої ідеї резонують, хочеться робити сміливіше, масштабніше, божевільніше. Звісно, зберігаючи щирість і зміст. Я творю не для того, щоб відповідати чужим очікуванням, а щоб говорити своїм стильним, живим, людяним голосом. І якщо це когось надихає – значить, рухаюся правильно. Головне для мене – бути собою і проявляти своє «внутрішнє через зовнішнє».

– Нині молодь часто обирає швидку моду та короткочасні тренди. Чому, на Вашу думку, вони інколи не зчитують глибини українського стилю? Це про освіту, доступність, чи про втрату зв’язку з корінням?

– Думаю, причина не в небажанні, а в темпі, у якому молодь тепер живе. Швидка мода дає миттєвий результат, емоцію «тут і зараз», і в цьому вирі інколи складно зчитати те, що потребує зупинки й уважності. Український стиль має глибину, символіку, історію, але щоб її побачити, треба хоча б на мить пригальмувати. Частково це про освіту та доступність, частково про те, що ми тривалий час самі недооцінювали свою спадщину. Але я не вважаю, що молодь втратила зв’язок із корінням. Навпаки їм просто треба показати, що український стиль може бути сучасним, сміливим, сексуальним, технологічним. Коли вони бачать, що традиція може жити в новій формі, вони зчитують її дуже швидко. Це не втрата зв’язку, а процес його переосмислення. Зчитати сучасне бачення нашої спадщини ми можемо на прикладі бренду «Gunia», мегапопулярному в Україні і поза її межами.  На пам’яті й інші бренди: «Etnodim», «Gaptuvalnya», «Yulia Magdych».

– Щось особисто Вас «вибиває із шор» у сучасній українській фешн-культурі? Є елементи, події, дизайнери, явища, яким хочеться аплодувати стоячи?

– «Вибиває із шор» те, як сучасна українська мода сміливо заявляє про себе без жодної потреби оглядатися на когось. Ми перестали шукати дозволу, перестали вибачатися за свій почерк – стали творити культуру, яка має власний стрижень і власну правду. Я аплодую стоячи, коли бачу, як бренд «KSENIASCHNAIDER» переосмислює денім і створює речі, що стають символами часу. Як «LITKOVSKA» вибудовує мову свободи крізь конструкцію, форму й майже скульптурну точність. Як «Poustovit» зберігає ту неймовірну жіночність і легкість, що давно стали частиною нашої модної ідентичності. Як «the COAT by Katya Silchenko» робить силуети емоцією – впевненою, елегантною, живою. Мене надихає момент, коли всі ці бренди не просто слідують трендам, а самі їх запускають. Коли показують світові, що українська мода – це не етніка і не копія, а культура, яка дихає, змінюється й формує нову естетику сучасності

– Ви працюєте і з масмаркетом, і з люксовими світовими брендами. У чому головна різниця в їхньому баченні українського споживача? Чого люкс боїться, а масмаркет не бачить?

– Головна різниця в тому, що люкс дуже уважно читає контекст, а масмаркет – масштаби. Люксові бренди завжди питають: «Хто ця людина? Які в неї цінності? Що для неї означає статус, якість, унікальність?» Вони бояться «опростити» нашу аудиторію. Вони бачать, що український споживач вимогливий, естетичний, освічений, з власним смаком. Люкс боїться промахнутися з емоцією, тональністю, символами, бо тут важлива не просто річ, а історія, що стоїть за нею.

Масмаркет, навпаки, часто не помічає глибини, з якою українець підходить до стилю. Вони дивляться на тренди, на попит, на обсяги, але інколи пропускають індивідуальність, характер, ту ж таки нашу «вибухову» естетику свободи. Український покупець хоче простих речей, але в той же час з елементами «вау- ефекту», він не любить простих рішень, а саме цього масмаркет часом не зчитує. Я ж, працюючи між цими двома світами, бачу, що український споживач – це історія про смак, про силу і про бажання бути собою. І хто це розуміє, той тут перемагає.

– Стиль відчуває вплив теперішніх українських реалій? Мода стала сміливішою, агресивнішою, чуттєвішою, «національнішою»? Що із сьогоднішніх настроїв  Ви намагаєтеся перенести у вітрини та образи?

– Українські реалії зробили моду гострішою. Ми ніби втратили право на напівтони. Це видно у стилі. Він став сміливішим, емоційнішим, чеснішим, подекуди різкішим, подекуди неймовірно ніжним. У цій контрастності й народжується наша нова естетика. Так, ми стали «національнішими», не в сенсі прямої етніки , а в сенсі внутрішньої гідності. Маю на увазі силу лінії, сміливий силует, символи, які читаються без слів. Чуттєвість, яка не боїться оголити свою вразливість, агресію, що більше схожа на внутрішній стрижень, ніж на жорсткість. У вітринах, в образах намагаюся передати сьогоднішній настрій країни – нескореність, гідність, рух, світло крізь темряву. Це відчуття, що ми стоїмо на передовій не тільки там, де бої, а й у творчості. Наш стиль – не просто одяг, а історія, яка пишеться щодня.

– Є візуальний елемент, який вважаєте нагальною необхідністю, «маст-хевом» для тих, хто прагне актуального вигляду? Щось, що не про тренд, а про ідентичність.

– Як на мене, справжній «маст-хев» для сучасного українця – елемент, у якому відчувається характер. Не обов’язково етнічний символ, не трендова річ, а те, що говорить про твою ідентичність без слова. Головне , щоб ця деталь несла правду, щоб у ній був твій внутрішній стрижень. Коли кайфуєш від того, що на тобі, коли проявляєш те «внутрішнє через зовнішнє», то це і є твій головний «маст-хев» у світі. Бо сучасна українська актуальність –  це ж не про тренди. Це про те, щоб у твоєму образі було щось, що одразу читається як: «Я з України. Я стою. Я творю».

– Яким бачите українського покупця майбутнього? Усвідомленішим? Лаконічним? Брендовим? Екстравагантним? Як, на Вашу думку, зміниться його запит на стиль?

– Очевидно, він буде усвідомленішим. Він уже обирає те, що відповідає його цінностям, стилю життя, а не лише слідкує за трендами. І стає лаконічним у виборі, цінує якість, функціональність, естетику, а не кількість. Брендовість для нього важлива, але не як показник статусу, а як гарантія ідентичності та надійності. Водночас у ньому зберігається нотка екстравагантності, бажання виділятися, експериментувати і залишатися собою.

– Коли працюєте з брендом, що для вас Важливіше – тренди світу чи голос  України? Були випадки, коли свідомо відмовились від міжнародного тренду заради чогось «свого»?

– Для мене важливим є і тренди, і голос України. Тренди світу завжди цікаві й надихають, але головне – залишатися собою, створювати те, що резонує з нашою культурою та цінностями.

А про випадки? Звісно, такі були. Наприклад, у проєкті з мерчендайзингу ми могли використати глобальний стиль викладки або подачі продукту, який був модним у світі, але він не відображав локальний колорит і не говорив мовою нашого покупця. Тоді ми обрали українську естетику – місцеві кольори, матеріали, форму презентації, і результат виявився набагато живішим та ближчим до людей.

– Що нині надихає Романа Михайленка?

– Люди, які сміливо виражають себе, справжня краса у простих речах, непередбачуваність моментів і щирість емоцій. Надихають ті, хто підвищує статус речі на собі, а не ті, хто хоче заповнити брак статусу якоюсь річчю. Кожен день для мене – це маленький калейдоскоп ідей, форм і кольорів, який хочеться ловити і перетворювати на щось своє.