Я хочу вам розповісти про плитку, звичайну тротуарну плитку, яка масово почала з’являтися на тротуарах наших міст. Гарна штука, правда?! Там, де вчора люди ноги ламали, перестрибуючи ями, з’явилась вона! Рівненька, гладенька. Йде собі пані, вистукуючи каблучками, звісно, не переймаючись – що це за плитка? Звідкіля? По чім? Врешті, ми всі звикли гучно-радісно вітати позитив. Його ж так не вистачає в повсякденні!

Обласні «столиці» рідної України наввипередки викладають плитку. Навіть – «вишиванками»… Патріотично! І то нічого, що вигідний «плиточний бізнес» це – вотчина практично усіх міських голів. Зайнявши найвищий міський кабінет, чиновник одразу налагоджує (чи «віджимає» у свого попередника) «плиточний бізнес»! Потрібна штука,! Красива, зрима й основне – вдячна з боку електорату. Скажімо, заміна зношеної каналізації, на яку страждають усі наші міста, річ менш вдячна і не впадає в око. Тому нею за великим рахунком ніхто й не займається, частково вирізаючи, міняючи, латаючи…

Плитка – «постійнодіючий» елемент виборчих кампаній, адже тоді нею починають викладати двори! Конкретні «виборчі двори». На розбиті дороги й тротуари люди, за дослідженням політтехнологів, звертають увагу менше. А ось, коли, до тебе в двір, заїхала техніка, навела красу… (Це ж – у мене, це ж – моє!) Словом, «купуються» люди на цю плитку не один рік і голосують за владу, яка, власне, цю плитку й виробляє за кошти податків, які сплачує сам електорат. Ось такий колообіг грошей і голосів! Та це ще – пів біди. Основна біда – в якості цього зримо-красивого продукту. Вам, сподіваюся, потрапляли під ного геть розсипані тротуари, яким не виповнилося й п’яти років ?! Мені також.

Колись наші предки в місцях великого скупчення людей, транспорту викладали тротуари (а то й проїжджі шляхи) натуральним гранітом, якого в Україні, до речі, вдосталь. Ці тротуари й дороги служать не по кілька років – по кілька десятиліть! І вартують вони не набагато дорожче від штучних плиток, виготовлених за завищеними цінами. Та на довговічному камінні грошей не навариш. Ото ж і стелять тротуари наших міст короткотривалим покриттям, аби років через п’ять-десять на цьому ж місці покласти нове ( «плиточний бізнес» потрібен будь-якій владі).

… кілька років тому в Одесі дійшло до маразму – замінили столітню гранітну бруківку на нетривку плитку, а ту, що зняли – на пароплави – й за кордон… Бізнес!