Нація, що забуває своє коріння, – не більше, аніж сіра людська маса, котрою легко маніпулювати, котру неважко визискувати. Народ без своєї культури, мови, традицій – це скопище рабів.

Ось чому століттями московська імперія всіляко намагалася знищити, викривити, спростити і вульгаризувати українську культуру. «Шароварщина» – наслідок «плідної праці» радянської системи, яка підмінювала нашу багатющу етно-духовну автентику спрощеними і спотвореними копіями.

Етнічний український одяг мав геть не такий вигляд, яким його звикли представляти в радянські часи, а часто – й досі. Застосовуючи ненатуральні барвники, дешеву тканину, оздоблюючи замість сакральних узорів наше вбрання банальним маковим квітом, мимоволі чи свідомо знецінювали те, що передавалося поколіннями українства у спадок, як найбільший родинний скарб.

Адже кожна українська сім’я володіла унікальними вишитими сорочками, плахтами, крайками… На них не красувалися маки, соняшники, троянди… Найчастіше – різноманітні геометричні знаки, сакральні, котрі набували конкретного сенсу, залежно від місцевості України. У деяких регіонах вишивали, ткали і рослинні орнаменти, але це була радше місцева традиція. Користувалися десятками технік вишивання: коса, гладь, мережка, виколювання, плетінка… За звичаєм, відтворювали природні кольори, використовували натуральні барвники і тканини, матеріали, виготовлені вручну з натуральної сировини, а вінки – тільки з живих квітів або згодом з воску.

– Шароварщина, очевидно, має право на існування, – каже майстриня Віталія Олійник. – Але за умови, що люди знають про альтернативу. Якщо людина знатиме, що можна придбати автентичне національне вбрання, навряд чи купуватиме дешеву підробку. Проблемою суспільства є не існування шароварщини, а нерозуміння, що існує значно ширший спектр етнічного одягу, ніж шароварний мотив.

На часі розпочати просвітницьку роботу, адже вплив московії наклав свій відбиток на українську національну свідомість. Аби позбутися ворожих наративів, клейма меншовартості, потрібно праці і праці. Найперше – у сфері культури та духовності.

Від початку великої війни з’явилося чимало українських брендів, котрі вельми вдало розвиваються у сфері етнічного одягу. Серце радіє, коли бачиш, як українці обирають справжню автентику, а не її недолугі ерзаци. Це теж оберіг нашої ідентичності, самостійності.