Клуби диму, затхле повітря, вібрація, яку відчуваєш животом, пливкі тіні… Для когось до 24 лютого  уява намалювала б нічний клуб з кальяном, голосними сабвуферами та образи розкішниць в прозорих сукнях… А що малює вона тепер? Бучу, Маріуполь, Оленівку?..

Все змінилося. Те, що тоді викликало захоплення, зараз може поранити, ввести у ступор, навіть збурити ненависть. Ловлю себе на думці, що  нестерпно важко відкривати інстаграм. Щасливі історії-сторіз. Просекко на березі океану і роздуми про тугу за «ненькою», або просто мовчання. «Ми – тут, а ви – там. На цьому крапка». В такі моменти пробую уявити, що відчувають побратими, які не вилазять з «нуля». А з іншого боку, коли жити?

«Просто ЖИВИ» Цю фразу чують від мене друзі закордоном чи в умовно мирних містах. В тісному колі залишилися тільки ЛЮДИ. Всі «впахують». Мітинги, гуманітарна допомога, донатування… І водночас виховують дітей, бо для чого вся ця боротьба, якщо не буде їх? Здорових, сильних, освічених, при пам’яті.

Час легко стирає зі сторінок історії не тільки статистів, а й героїв. Чи існуватиме Україна, вже залежить і від наших дітей. Бо, як бачимо, росія не шкодує (та й ніколи не шкодувала) ресурсів для винищення нашої пам’яті. Вона мріє примножити яничарів і манкуртів.

Країна Моксель, сама того не усвідомлюючи, має «план б». Вона засіяла зерно майбутнього розбрату. І це вже будуть не питання мови, царя в голові чи «скрєпов». Ті просто кануть в Лету. Це стосуватиметься «А де був ти?» І тому нам уже потрібно навчитися радіти за побратима/посестру. Але чітко знати, кого можемо так називати. Розібратися, хто був у батальйоні «Монако», а водночас забути про свої власні заслуги. Більше немає «Я», а є тільки «МИ». Зробити комфортні умови для всіх героїв. Пандуси, реабілітаційні центри, робочі місця, та й просто навчитися спілкуватися з людьми. З нескореними. Все в наших руках, братове. Робімо що можемо, любімо, розуміймо одне одного!

Коли тінь перетинається зі світлом,-
Навіть янгол загубиться в пеклі!
Розважливий демон не знітиться –
Скористається моментом!

Кожен сам зав’язує маріонеткові вузли,
І поруч творить ляльку-вуду,
Штрикнеш голкою,- висиш на нитках.
Cтримаєшся? То божеволій!

Коли тінь загубиться в світлі?

… Клуби диму, затхле повітря, вібрація від звуків, яку відчуваєш животом, пливкі тіні… На Олімпійському – великий концерт перемоги. Майорить прапор України, і канонада салюту нарешті викликає захоплення, а не страх.