Верховна Рада та уряд пообіцяли на осінь пенсійну реформу. Втім насправді система суттєво не зміниться: матимемо лише чергове підвищення мінімальних пенсій. «Але країні потрібна справді реформа, а не її імітація – щоб не жебракували наступні покоління пенсіонерів», –   пишуть журналісти.   

Зауважте, всі реформатори декларували зміни до пенсійної системи, в тім числі і введення накопичувальних рахунків. Проте лише з  січня 2004 року  почав діяти Закон «Про загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування»,  який передбачив створення в Україні трирівневої пенсійної системи. Третій рівень – особисті накопичення  без участі держави.

З першого рівня – солідарного, як з казана, «сьорбають» майже 12 млн. пенсіонерів. Фактично це старорадянський «модернізований» спосіб пенсійних виплат. Працюючі забезпечують пенсіонерів, а коли вийдуть на відпочинок, їх утримуватиме наступне покоління. Через демографічну кризу пенсіонерів більшає, а працездатних – меншає,  економічний занепад і низькі зарплати скорочують відрахування до Пенсійного фонду.

Така собі «солідарність» бідних, які й далі бідніють! Вона більше нагадує радянську зрівнялівку. Хоча й передбачено, що нинішні пенсіонери отримують пенсії залежно від трудового стажу і заробітної плати, середній рівень пенсій на початок року становив 1828 грн., 33 коп. Це при тому, що півмільйона пенсіонерів отримували 947 грн. – менше від мінімального рівня, який на початку року дорівнював  1 247 грн. А з іншого боку, завдяки різним законодавчим «опціям»,  незалежно від внеску і стажу, майже двадцять тисяч пенсіонерів отримують  пенсію більшу за максимально  визначену – 10740 гривень.

Що ж то за законодавчі «мінімуми» і «максимуми», якщо закон дозволяє платити ще менше або ще більше? Може, до початку проведення пенсійної реформи, треба провести реформу законодавства?  До речі, із тих двадцяти тисяч пенсіонерів-«щасливчиків», дві тисячі отримують пенсії у понад 20 тис. грн.

Хіба то «реформа», коли уряд просто «причісує» стару солідарну систему, а експерти ще тільки-но взялися розробляти механізми для накопичувального  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування? Накопичувальна система теж була передбачена законом 2004 року і мала запрацювати за вісім років. Із її введенням кожний працюючий переказуватиме зі свого заробітку на свій персональний рахунок. Скільки заробив і відрахував – такою й буде пенсія. Щоб запрацювала схема, треба зробити бездефіцитним Пенсійний фонд – джерело солідарної системи. Але якщо у 2004 році  його дефіцит  сягав 6 млрд. грн., то зараз 141 млрд.

Двадцять п’ять років безперервних реформ в усьому. Причому, за визначенням їхніх авторів, реформи були успішними. Потім, після успішних, починалися ще успішніші, а потім ще і ще… В підсумку маємо розбиті дороги, помираючі села, малі пенсії і більший трудовий стаж, маємо платну безплатну медицину або ж повну її відсутність, маємо суди і законодавство, що часом пересікаються.

За словами  експертів, накопичувальна пенсійна система можлива не раніше 2019 року. Зрозуміли? За іншої Верховної Ради, іншого уряду, можливо, й іншого Президента.  В Україні відсутня цивілізована спадковість влади, кожен наступний уряд починає «реформи» з чистого аркуша, навіть якщо попередники не в усьому спрацювали погано.  А уряди у нас міняються часто, трапляється,  не встигаючи відзвітувати. Не дочекалися накопичувальної системи у 2012, схоже, не діждемося і в 2019…

Головне – красиво наобіцяти. А там, чи шах помре, чи віслюк ґиґне. Ми ж тим часом похазяйнуємо. Складається враження, що ні самі  реформи, ні їхня суть, а тим більше завтрашня перспектива, нікого із можновладців не хвилюють – для них важливіший сам процес. Цікавить хіба що швидкий «ефект», щоб накосити політичних прибутків.

Сьогодні, коли 70% пенсіонерів на межі бідності, Верховна Рада голосує за звичайне підвищення пенсій, звично обіцяючи реформу «вже завтра». Може. Зате кожен представник влади: депутат, урядовець чи працівник президентської адміністрації  благородно вдарить себе в груди. І на близьких виборах до них прихилиться хтось із чисельної армії пенсіонерів. Бо наш «герой» скаже, що то завдяки йому в гаманці нужденних з’явилася  сотня-друга пенсійних гривень. А що буде завтра? А про завтра немає коли думати. Зубожілим треба виживати сьогодні. А завтра жалісливі депутати вкупі з урядовцями  десь на Мальдивах будуть гірко зітхати про втрачені можливості для пенсійної реформи.

Двадцять п’ять років ми говоримо про несправедливу солідарну пенсійну систему і низькі пенсії для більшості. Панове міністри, залиште собі реформи, дайте людям пенсії!