4-й батальйон «Сила Свободи» оперативного призначення бригади «Рубіж» сформовано переважно з добровольців. Брав участь у боях в Курдюмівці, Озарянівці, Часовому яру, Спірному.
Думками про мобілізацію, рекрутинг, націю та військо в інтерв’ю для «Грінченко-інформу» поділився командир батальйону Михайло Крижанівський.

– Пане Михайле, у вашій бригаді є проблема з кадрами?

– Вона існує загалом у війську, не тільки у нашій бригаді чи батальйоні. Мобілізації як такої немає, рекрутинг просувається дуже повільно. Чекаємо підписання відповідного закону. Можливо, хоч тоді щось зміниться.

– Як, на Вашу думку, можна було б покращити мобілізацію в Україні?

– Річ у тім, що з 1991 року ми програвали інформаційну війну. На рівні країни не було зроблено нічого, щоб заохотити українців до патріотизму, захисту країни. До вибору такої професії, як військовий. А тепер навіть якщо залучити всі медійні ресурси, потрібно багато часу, щоб змінити свідомість людей. Єдине, що нині допомогло б із мобілізацією, – закон, який жорстко регламентує цю процедуру.

– Ваша бригада брала активну участь у боях на сході. Яку успішну операцію могли б згадати?

– Під Бахмутом підрозділи одного з батальйонів тримали дорогу з Часового Яру на Бахмут. У важких боях вибили противника із суміжної траншеї.

– Я встиг трохи поспілкуватися з вашим особовим складом. Побачив вмотивованих бійців. Як Ви мотивуєте їх іти у бій? Проводите відповідну ідеологічну роботу?

– В умовах тяжких боїв для такої роботи просто немає часу. Насправді мені пощастило, мій батальйон був набраний з добровольців – ці люди свідомі і вмотивовані ще з цивільного життя. Звісно, виховна й ідеологічна робота у війську вкрай важлива і такі заходи мають проводитися відповідно до Статуту Збройних сил. Але виховувати національний дух потрібно ще з інституту сім’ї, зі школи, з вищих навчальних закладів. Бо змінити думку сорокалітньої людини дуже важко, якщо взагалі можливо.

– Трапляється випадки, коли бійці відмовляються від виконання наказу?

– На щастя, у моєму батальйоні «п’ятисотих» нині немає. Минулої ротації під час виїзду підрозділу на бойові позиції був один військовослужбовець-«відказник», але це було пов’язано з його нестійкою психікою. У нього виявили психічні розлади, і його відправили етапом евакуації до лікарні. Повторюся: батальйон «Сила Свободи» сформований із добровольців, які розуміють, для чого вони тут, і виконують поставлені накази.

– Стикалися зі «снарядним голодом»? Чого не вистачає на фронті?

– Війська періодично стикаються з нестачею певного озброєння, але це не є патовою ситуацією. Звичайно, хочеться більше боєприпасів до всіх видів озброєння… Особливо до великокаліберного: артилерії, танків. Війна вимагає великої кількості БК для ведення успішних бойових дій. Однак зараз це не становить великої проблеми.

– Як Ви ставитеся до розвитку напряму FPV–дронів? Чи вбачаєте в цьому майбутнє українського війська?

– Майбутнє війська – це комплекс заходів: наземні війська, артилерія, танки, авіація різних типів. Якщо це все буде працювати в комплексі, звичайно, це буде величезним плюсом для нас. Сподіватись лише на дрони неправильно. Є метеоумови, які не дозволяють піднімати дрони, але які не завадять працювати артилерії.

– Ви згадували про інститут сім’ї. Які б настанови, побажання дали новому поколінню українців?

– Будьте українцями! Якщо не будете українцями, ви знову наступите на ті ж граблі: мине 15-20 років і ви відправлятимете себе та своїх синів на війну. Війна – це завжди катастрофа, біль, руйнація та смерть. Потрібно виховувати в собі українця, вчити історію, плекати культуру. Ми повинні відмовитись абсолютно від усього російського, щоб в майбутньому не ховати своїх дітей та друзів. Якщо ми не будемо українцями, росіяни матимуть ідеологічне підґрунтя для захисту «російськомовного народу».