У переддень святкування чвертьстолітнього ювілею новітньої української Конституції пригадалися події трирічної давнини. Тоді громадське об’єднання «Музичний батальйон» за підтримки Верховної Ради провело просвітницький мистецький марафон «Від Конституції – до Конституції», присвячений 100-літтю Конституції Української Народної Республіки. В Києві та інших містах відбулися концерти «Музбату», які завершилися 28 червня, у День Конституції велелюдним рок-фестивалем «Дунайська Січ».

Мені довелося модерувати заходи у внутрішньому дворику Верховної Ради України, коли вітаючи присутніх представників громадськості, активістів, воїнів АТО, членів скаутського руху тодішній Голова Верховної Ради України Андрій Парубій наголосив на непростих, а часто й трагічних сторінках українського державотворення.

Тодішня концертна програма мовби ілюструвала три основні державотворчі періоди історії України. Перший – часи Конституції Пилипа Орлика 1710 року, Договір гетьмана Війська Запорозького зі старшиною і козацтвом Війська, який визначав права та обов’язки усіх членів Війська; другий – проголошення Конституції УНР, Основного Закону, прийнятого Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в якому наголошувалося, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори; і нарешті третій – період чинної Конституції України.

Саме про третю Конституцію ділився тоді спогадами один із її авторів, відомий політик і народний депутат Віктор Мусіяка.

Згадую його свідчення про те, що ухваленню тексту Конституції України передувало протистояння між депутатами-конституціоналістами й Адміністрацією тодішнього Президента Л. Кучми. На Банковій вже готували референдум, який передбачав абсолютну президентську владу.

Як відомо, з 28 травня по 4 червня 1996 р. Верховна Рада обговорювала представлений проєкт Конституції та ухвалила його у першому читанні. Але різні депутатські фракції та групи не могли знайти консенсусу у низці важливих положень (про статус української мови, про державні символи, про приватну власність та ін.), що унеможливлювало ухвалення Конституції в цілому.

«Велику місію в розробці тексту проєкту Основного Закону виконала Тимчасова комісія, яка працювала два місяці від 9-ї ранку до 9-ї вечора, з короткими перервами, – ділився спогадами Віктор Мусіяка. – Пізніше до її роботи вдалося залучити представників лівих фракцій, які також опрацьовували остаточні варіанти статей, хоча весь час намагалися протидіяти. Коли ми завершили цей процес, 26 червня 1996 року проєкт Конституції внесли на розгляд сесійної зали. Саме тому говорити, що ми написали і схвалили текст за одну ніч, – це дикість, невігластво або просто намагання скомпрометувати конституційний процес. Цей процес був чистий і правильний».

Добре, що в більшості депутатів вистачило здорового глузду 27 червня повернутися до парламентської зали. Тоді вирішили не припиняти засідання до остаточного ухвалення тексту Конституції. Світлої пам’яті народного депутата України Михайла Сироту досі називають «батьком Конституції». І то по праву, адже він був головою Комісії з доопрацювання проєкту Основного Закону країни. Саме він 28 червня 1996 року пів ночі мужньо простояв на трибуні, виборюючи одна за одною життєво важливі для долі молодої держави поправки.

У записах про ті події він зазначав, що боротьба була дуже виснажливою, і були моменти, коли здавалося, що все висить на волосині, і незалежної України не буде.

Після протистоянь та дискусій, в «Конституційну ніч» 27–28 червня упродовж майже 14 годин депутати по-імен-но голосували кожну статтю. Вранці 28 червня 1996 р., о 9 год. 20 хвилин за ухвалення Конституції України проголосували 315 депутатів (конституційна більшість).

Беззаперечно, що ухваливши 25 років тому Основний Закон, Верховна Рада зробила великий крок для ствердження української незалежності. Хоча далі всі президенти, замість того щоб бути істинними гарантами Конституції, намагалися її переписати: «референдум» Кучми 2000 р.; конституційна реформа 2004 р., яка створила де-юре парламентсько-президентську республіку, а де-факто забезпечила розпорошення політичної відповідальності за президентства Віктора Ющенка; потім за Віктора Януковича, 2010 року – повернення через Конституційний суд Конституції попереднього варіанту… Змінювали Основний Закон і за Президента Петра Порошенка…

Проте які б сюрпризи не готували чергові поводирі української влади, ухвалення п’ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після 24 серпня 1991 року, коли ухвалили Акт про незалежність України. Процес становлення України як суверенної держави нарешті було конституційно довершено. Парламентарі зробили свою справу. Тепер Український народ, який за Конституцією є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, мав би нарешті усвідомити свою конституційно-державницьку місію. Довіривши владу не галасливому і продажному політиканству, а справжнім патріотам, ревнителям Закону, оборонцям суверенітету і територіальної цілісності України, її національних інтересів, здатним об’єднати суспільство навколо реальних, а не декларативних конституційних, демократичних цінностей правової держави.